ІКТ

ЯКлас — ефективний допоміжний інструмент для шкільної освіти. 

http://learningapps.org/index.php?page=8&s=%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%8F&category=12 

 

 http://interactive.ranok.com.ua

 

 http://www.npblog.com.ua/index.php/himiya.html

 

Структура інтерактивного уроку

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку.

Центральною частиною уроку є інтерактивна вправа.

Для подолання складності застосування інтерактивних технологій, на думку О. Пометун, Л. Пироженко, необхідно пам'ятати:

• Інтерактивні вправи потребують певної зміни всього життя класу, багато часу для підготовки як учнів, так і вчителя. Ліпше підготувати незначну кількість інтерактивних занять протягом навчального року, ніж абияк, але часто проводити підготовлені "ігри".  

• Доцільно провести з учнями організаційне заняття і разом розробити правила роботи в класі. Для початку використовуйте прості інтерактивні технології.  

• Використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише створення такого мікроклімату в класі, який найліпше сприяє співробітництву, взаєморозумінню, доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.

• Для ефективного застосування інтерактивних технологій, охоплення всього необхідного матеріалу, його глибокого вивчення педагог повинен старанно планувати свою роботу:

- провести попередню підготовку учнів за конкретним завданням: прочитати, продумати, опрацювати необхідну додаткову літературу, виконати самостійні підготовчі завдання;

- відібрати для уроку найефективніші інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до засвоєння теми;

- під час інтерактивних вправ дати школярам можливість добре подумати над завданнями, щоб вони виконували їх серйозно, а не механічно або граючись;  

- на одному уроці використовувати одну (дві) інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп;

- обов'язково провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи;

- проводити бліцопитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними вправами.

Щоб контролювати хід навчання на підставі інтерактивних технологій, учитель повинен попередньо добре підготуватись:  

- глибоко обміркувати і вивчити програмовий матеріал, у тому числі і додатковий;

- детально спланувати і розробити урок: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати конкретні запитання та можливі відповіді на них, виробити критерії оцінки ефективності уроку;

- створити сприятливі умови для учнів під час вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем, оголошувати очікувані результати (мету) уроку і критерії оцінки роботи учнів;

- передбачити різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу, підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи класу, цьому можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

Використання інтерактивного навчання розкриває перспективи для фахового росту, для самовдосконалення, для навчання разом з учнями.  

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, яка, за О.Пометун, складається з п’яти елементів:

-        мотивація;

-        оголошення, представлення теми й очікуваних результатів;

-        надання необхідної інформації для розв’язання завдань;

-        інтерактивна вправа – центральна частина заняття;

-        підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мотивація

Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає змогу учням усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший учитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему, яку планується засвоїти з учнями, відповідно до фундаментальних положень теорії психолого-філософського пізнання, можна реально вважати засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в суб’єкта власних новоутворень: у його когнітивній сфері, свідомості, емоційно-ціннісній сфері тощо. Отже суб’єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.

Із цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути й коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, і нескладна інтерактивна технологія (“мозковий штурм”, “мікрофон”, “криголам” тощо). Мотивація чітко пов’язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв’язання певних проблем. Як правило, матеріал, що пропонується для обговорення учням під час мотивації, наприкінці підсумовується, стає “місточком” для представлення теми уроку.

Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.

Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних результатів.

Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці, чого від них чекає вчитель.

Часто буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів. Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності, спланувати свої дії щодо засвоєння та застосування інформації, передбачених темою. Без чіткого та конкретного визначення й усвідомлення учнями результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних технологій, вони можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов’язану з навчальним предметом. Формулювання очікуваних результатів уроку виглядає іншим, ніж в існуючих методичних чи дидактичних посібниках. Оскільки це принциповий момент інтерактивного навчання, розглянемо його більш детально.

Формулювання результатів інтерактивного навчання учнів має відповідати таким вимогам:

-        висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованими таким чином: “Після цього уроку я зможу ...”;

-        чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку. Тому мають бути передбачені: осяг і рівень навчальної інформації учнів, що буде забезпечений; обсяг і рівень розвитку способів діяльності, який планується досягти в кінці уроку; розвиток (формування) емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку тощо. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окрему уроці, це – визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці. Отже, результати можуть бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів. Наприклад, знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, проаналізувати ... тощо; ставлення: сформувати та висловлювати власне ставлення до ..., пояснювати своє ставлення до ...;

-        досягнуті результати могли б вимірюватися. Наприклад: якщо після уроку учні вмітимуть “пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ” – це легко перевіряти в оціночних балах, урахувавши точність і повноту відповідей;

-        досягнуті результати мають бути очевидними для учнів і для самого вчителя, а також для інших учителів і осіб, що відвідують урок, із огляду на те, чи досягнуті заплановані цілі, чи ні.

Таким чином, формулювання результатів учителем під час проектування уроку є обов’язковою процедурою. В інтерактивній моделі навчання це надзвичайно важливо, оскільки побудова технології навчання неможлива без чіткого визначення дидактичної мети. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати становлять дев’яносто відсотків успіху.

         Досягнення результатів у інтерактивній моделі навчання передбачається шляхом залучення учнів до комунікативно-пізнавальної діяльності. Приступаючи до її виконання, вони повинні розуміти, для чого прийшли на урок, чого їм треба прагнути, як будуть перевірятись їхні досягнення.

         Для того щоб побачити з учнями спільний процес руху до результатів навчання, у цій частині інтерактивного уроку О. Пометун  рекомендує:

-        назвати тему уроку або попросити когось із учнів прочитати її;

-        якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;

-        попросити когось із учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за записом учителя на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідні, якщо йдеться про нові поняття, спроби діяльності тощо;

-        нагадати учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони досягли запланованих результатів, а також пояснити, як ви будете оцінювати їхні досягнення в балах.

Цей елемент уроку має займати не більше п’яти відсотків часу заняття.

Надання необхідної інформації.

Мета цього елемента уроку – дати учням достатньо інформації для того, щоби на її основі вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з роздатковим матеріалом, опанування інформації за допомогою технічних засобів навчання або інших видів наочності, застосування НІТ. Для економії часу на уроці, для досягнення максимального ефекту уроку можна давати учням інформацію заздалегідь для попереднього ознайомлення в домашніх умовах. Ця частина уроку займає близько десяти-п'ятнадцяти відсотків часу.

Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. Її метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько п'ятдесяти-шістдесяти відсотків часу на уроці. Обов’язковими є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:

-        Інструктування – учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила виконання, послідовність дій і кількість часу, що відводиться на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміло учасникам (2-3 хв.).

-        Об’єднання в групи та (або) розподіл ролей (1-2 хв.)

-        Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5-15 хв.).

-        Презентація результатів виконання вправи (3-5 хв.).

Рефлексія

Рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або із застосуванням інших прийомів (5-15 хв.).

Рефлексія є природним невід’ємним і найважливішим компонентом інтерактивного навчання на уроці. Вона дає змогу учням і вчителю:

-        усвідомити, чого вони навчились;

-        пригадати деталі свого досвіду й отримати реальні життєві уявлення про те, що вони думали і що відчували, коли вперше зіткнулись із тією чи іншою навчальною технологією. Це допомагає їм чіткіше планувати свою подальшу діяльність уже на рівні застосування технологій у пізнавальній діяльності та в житті;

-        оцінити власний рівень розуміння та засвоєння навчального матеріалу, спланувати чіткі реальні кроки його подальшого опрацювання;

-        порівняти своє сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших, інколи скоригувати певні позиції;

-        як постійний елемент навчання привчати людину рефлексувати в реальному житті, усвідомлюючи та прогнозуючи подальші кроки;

-        побачити реакцію учнів на навчання та внести необхідні корективи.

Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить кілька елементів: фіксація того, що відбулось, визначення міркувань і почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток.

Рефлексія застосовується після найважливіших інтерактивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.

Технологія рефлексії після окремих вправ, фрагментів уроку може бути такою.

Усне обговорення за запитаннями:

·        З якою метою ви робили цю вправу?

·        Які думки та почуття вона у вас викликала?

·        Чому ви особисто навчились?

·        Чому б хотіли навчитись у подальшому?

Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Саме тут проясняється зміст проблемного, підбивається підсумок засвоєних знань і встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що ще повинно вдосконалюватися в майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

-        пояснити змісти опрацьованого;

-        порівняти реальні результати з очікуваними;

-        проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

-        зробити висновки;

-        закріпити чи відкоригувати засвоєне;

-        намітити нові теми для обміркування;

-        установити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, чого навчитись у майбутньому;

-        скласти план подальших дій.

Правила організації інтерактивної роботи учнів на уроці:

1.      До роботи повинні бути залучені різною мірою всі учні.

2.      Необхідно дбати про психологічну підготовку учнів. Корисними є: різноманітне та постійне стимулювання учнів за активну участь у роботі; надання можливості для самоорганізації та ін.

3.      Тих, хто навчається в інтерактивні, не повинно бути багато. Продуктивна робота в малих групах. Кожен має бути почутий.

4.      Приміщення має бути спеціально підготовленим. Учні повинні мати змогу легко пересуватися під час роботи в малих групах. Усі матеріали для роботи малих груп готуються заздалегідь.

5.      Під час уроку необхідно дотримуватись регламенту та процедури, проявляти терпимість до будь-якої точки зору, уважно вислуховувати всіх учасників, поважаючи їх.

6.      Уважно ставитися до учнів під час формування груп.

7.      На одному уроці бажано застосовувати 1-2 інтерактивних прийоми роботи.

8.      Під час підготовки питань учителю необхідно продумувати різні варіанти можливих відповідей і заздалегідь виробляти критерії оцінки ефективності уроку.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість учнів значною мірою залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

Технологічна карта інтерактивного уроку

№	Етап інтерактивного уроку	Час уроку, відведений на реалізацію етапу	Мета етапу	Методи, прийоми
1	Мотивація	2-3 хв.	Сфокусувати  увагу учнів на проблемі й викликати  інтерес до обговорюваної теми.	«Мозковий штурм». Метод асоціацій. Бліцопитування. «Мікрофон». «Дерево очікувань»
2	Оголошення теми і завдань	2-3 хв.	Забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці.	Через епіграф. Через слово. Через назву.
3	Отримання необхідної інформації	5-10 хв.	Дати учням достатньо інформації, для того щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час.	Міні-лекція. Ознайомлення з роздатковим матеріалом. Маркування тексту. Презентація домашнього завдання.
4	Інтерактивне завдання	25-30 хв.	Засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% навчального часу. Обов’язковою є така послідовність проведення інтерактивної вправи: 1) інструктування; 2) об’єднання в групи, розподіл ролей; 3) виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії; 4) презентація результатів, виконання вправи.	Дебати. Семінар. Роботи в малих групах. «Прес». «Карусель». «Мікрофон». «Сніговий ком». «Захист проекту». «Акваріум». «Ярмарок». «Шість капелюхів».
5	Підведення підсумків	3-5 хв.	Пояснюється зміст виконаної роботи, підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, і встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться  у майбутньому.	«Велике коло». «Прес». «Несподівана пропозиція». «Сніжний ком». «Вихід у народ». «Шкала думок». «В одне слово». Дискусії. Коментування.
6	Рефлексія	2-3 хв.	Осмислення результатів роботи на уроці (рефлексія діяльності, рефлексія змісту навчального матеріалу, рефлексія настрою та емоційного стану учнів).	«Рефлексивний екран». «Знаю – дізнався – хочу діздатись». «Плюс – мінус – цікаво» «Палітра емоцій». «Букет настрою».

Технологія «Перевернутий клас»: переваги та складності реалізації   

«Перевернуте навчання» – це форма активного навчання, яка дозволяє «перевер­нути» звичний процес навчання таким чином: домашнім завданням для учнів є перегляд відпо­відних відеофрагментів із навчальним матеріалом наступного(!) уроку, учні самостійно прохо­дять теоретичний матеріал, а в класі час використовується на виконання практичних завдань.

«Перевернутий клас» – це така педагогічна модель, в якій типова подача лекцій та органі­зація домашніх завдань міняються місцями. Учні дивляться вдома короткі відеолекції, в той час як у класі відводиться час на виконання вправ, обговорення проектів та дискусії. Відеолекції часто розглядаються як ключовий компонент в «перевернутому» підході, вони створюються викладачем і розміщуються в Інтернеті.

Авторами технології «Перевернуте навчання» вважаються вчителі хімії Аарон Самс і Джонатан Бергманн (США). У 2008 році вони стали записувати відеоролики зі своїми лекціями та пропонувати їх на домашнє опрацювання своїм учням. У власних книгах «Перевернуте навчання або як достукатися до кожного учня на уроці», вони розповідають про особливості цієї технології та її можливості.

У 2010 році Clintondale High School у м. Детройті, США, стала першою «перевернутою школою», яка повністю перейшла на принцип «перевернутого навчання».

Однак автори вказують на труднощі впровадження цієї технології: великий об’єм техніч­ної підготовчої роботи; залежність від технічного оснащення школи та учнів.

Ідея «перевернутого навчання» : попереднє ознайомлення учнів вдома з новим навчальним матеріалом за підручником, а на уроці – короткий розбір проблемних моментів, закріплення теоретичних знань та вироблення практичних навичок. Оцінювання засвоєння нового матеріалу проводиться в кінці того ж самого уроку(!) за допомогою виконання завдань у робочому зошиті, комп’ютерного тестування тощо. У майбутньому, за умови забезпечення учням рівного доступу до комп’ютерів у позаурочний час (наприклад, після реалізації програми «1 учень – 1 комп’ютер»), залишиться зробити один крок – замінити підручник пакетом мультимедійних матеріалів для домашнього використання.

Для виконання насичених діючих програм з інформатики доводиться шукати шляхи інтенси­фікації прове­дення уроку. Пропоноване «перевернуте навчання», зокрема, перед­бачає відмову від таких, неефективних в умовах обмеженого часу, прийомів: виступи учнів біля дошки, фронтальне опитування, диктування конспектів, перегляд тривалих нав­чаль­них фільмів та презентацій тощо. Натомість запроваджуються елементи педагогіки співробіт­ництва: вчитель виступає скоріше у ролі колеги і консультанта. Учні опанову­ють навчальний матеріал, значною мірою, самонавчанням, що сприяє розвитку пізнавальної активності та самостійності.

Основними елементами пропонованої методики є:

·        використання лаконічних (не більше 5-6 стор. на урок) навчальних підручників;

·        попереднє ознайомлення учнів вдома з новим навчальним матеріалом;

·        на уроці – короткі пояснення до нового навчального матеріалу за текстом підручника;

Використання підручника дозволяє вкластися у час, відведений на пояснення, не пропус­тити ключові моменти, не відійти від теми уроку.

·        проведення оцінювання знань та навичок учнів при виконанні практичної роботи;

Як правило, кожен учень одержує оцінку за урок. Учні знають, що будуть працювати на конкретний результат, це мотивує їх до роботи.

·        проведення на кожному уроці формування та перевірки навичок, що базу­ються на матеріалі поточного уроку;

Там, де за комп’ютером сидить 2 або навіть 3 учні, оцінювання навчальних досяг­нень може проводитися по черзі через урок. Такі групи рекомендується комп­лекту­вати учнями однакового рівня знань.

·        виставлення оцінки як сукупної за знання теорії та практичні навички;

Поки учні виконують роботу, вчитель одержує до 25 хв. часу, який може використати для допомоги відстаючим учням, прийняття виконаних робіт, усунення можливих збоїв в роботі обладнання тощо.

·        дозвіл використання учнями інформаційних матеріалів під час роботи;

·        впровадження засобів унеможливлення і невигідності «списування»;

·        індивідуальний захист (здача) своїх практичних робіт;

·        впровадження робочих зошитів для практичних робіт.

Використання робо­чого зошита надає такі переваги:

·        доку­ментоване оці­ню­­­вання знань та на­вичок учнів на кож­ному уроці;

·         «юри­дично» обґрун­то­ване виставляння оцінок;

·        наочне і беззапе­речне «правове поле» робо­ти вчителя;

·        поурочний інструк­таж з техніки безпеки документується і не займає багато часу;

·        рівневість практичної роботи виз­на­ча­ється кіль­кіс­тю та якістю викона­них дій;

·        оцінка враховує знання теорії та практичні навички;

·        виставлення обґрун­тованої оцінки зай­має мало часу вчителя;

·        оцінювання може проводитись у позаурочний час;

·        створення умов для усвідомлення учнями невигідності «списування»;

·        кожен учень одержує оцінку за урок, що мотивує їх до роботи;

·        вчитель менше відволікається на оцінювання і працює більш продуктивно;

·        поки учні працюють із зошитами, вчитель має час для допомоги відстаючим учням, прийняття виконаних робіт, усунення можливих збоїв в роботі обладнання тощо.

Загальна оцінка виставляється вчителем у спеціальному полі як сума балів, одержаних за виконання завдань. Оцінюється лише те, що виконано і записано учнем у зошит або збережено на комп’ютері у власній папці!

Зрозуміло, що використання лише підручників і робочих зошитів не є повною концеп­цією «перевернутого навчання». Але такий підхід із попереднім переглядом вдома нового матеріалу у підручнику поки що є найбільш реальним в умовах української школи. Маємо надію, що й використання відеороликів в Інтернеті згодом стане в нас таким же звичним для вчителів і доступним для учнів, як і використання робочих зошитів і підручників зараз.

У контексті «перевернутого навчання» постає питання: як зацікавити дітей вдома вивчати матеріал на випередження, коли і звичайні домашні завдання учні виконують не завжди якісно.  Мабуть єдиний спосіб вирішення цієї проблеми полягає в тому, що відеоуроки, відеолекції чи підручники, які використовуються в даній методиці повинні бути цікавими, насиченими і зрозумілими не лише вчителю, а й школяреві. Роль підручника у сучасному світі суттєво змінилася. Підручник, в ідеалі, повинен не лише містити фактичний матеріал майбутнього уроку, який, до речі, можна знайти будь-де в Інтернеті, а саме бути цікавим, і зрозумілим, відповідати віковим особливостям сприйняття інформації учнями, враховувати міжпредметні зв’язки! Часто-густо шкільні підручники пишуться вузькими спеціалістами без консультування з дитячими психологами, а також без урахування рівня навчальних досягнень учнів з інших предметів, починаючи від швидкості читання і закінчуючи математикою, фізикою, мовами, літературою, історією, тощо.  Якщо шкільні підручники не враховуватимуть усього переліченого, то їх роль і корисність з розвитком доступності до мережі Інтернет в школах зійде нанівець, бо навчання за такими «підручниками», особливо за «перевернутою» методикою, мало чим відрізнятиметься від навчання за матеріалами самостійно знайденими учнями на різноманітних Інтернет-ресурсах.

Навіть з урахуванням обмежених технічних можливостей сучасної української освіти методика «перевернутого навчання» впроваджена у школах різних регіонів України і у більшості випадків дає гарні результати засвоєння учнями нових знань та навичок. Вивчається можливість для її використання при навчанні різних предметів.

Олександр Пилипчук, Василь Ластовецький, Євген Шестопалов для osvita.ua

 Див. http://osvita.ua/school/manage/42677/