Методична робота



МПЗ фізики та хімії
Крім процесів диференціації самої хімічної науки, у наш час відбуваються й інтеграційні процеси хімії з іншими галузями природознавства. Особливо інтенсивно розвиваються взаємозв'язки між фізикою і хімією. Цей процес супроводжується виникненням все нових і нових суміжних фізико-хімічних галузей знання.
Історія взаємодії хімії і фізики багата на приклади обміну ідеями, об'єктами і методами дослідження. На різних етапах свого розвитку фізика забезпечувала хімію поняттями і теоретичними концепціями, що сильно вплинули на розвиток хімії. При цьому чим більше ускладнювалися хімічні дослідження, тим більше апаратура і методи розрахунків фізики проникали у хімію. Необхідність вимірювання теплових ефектів реакцій, розвиток спектрального і рентгеноструктурного аналізу, вивчення ізотопів і радіоактивних хімічних елементів, кристалічних граток речовини, молекулярних структур вимагали створення і використання складних фізичних приладів - спектроскопів, мас-спектрографів, дифракційних граток, електронних мікроскопів і т.ін.
Розвиток сучасної науки підтвердив глибокий зв'язок між фізикою і хімією. Зв'язок цей має генетичний характер, тобто утворення атомів хімічних елементів, об'єднання їх у молекули речовини відбулося на деякому етапі розвитку неорганічного світу. Також цей зв'язок ґрунтується на спільності будови конкретних видів матерії, у тому числі і молекул речовин, що складаються, зрештою, з одних і тих самих хімічних елементів, атомів і елементарних частинок. Виникнення хімічної формули руху у природі викликало подальший розвиток уявлень про електромагнітну взаємодію, що вивчається фізикою. На основі періодичного закону сьогодні здійснюється прогрес не тільки у хімії, але і в ядерній фізиці, на межі якої виникли такі змішані фізико-хімічні теорії, як хімія ізотопів, радіаційна хімія та ін.
Фізика і хімія вивчають практично одні й ті самі об'єкти, але тільки кожна з них бачить у цих об'єктах свій бік, свій предмет вивчення. Так молекула є предметом вивчення не тільки хімії, але і молекулярної фізики. Якщо перша вивчає її з погляду закономірностей утворення, складу, хімічних властивостей, зв'язків, умов її дисоціації на атоми, то остання вивчає статистичну поведінку молекул, що обумовлює теплові явища, різні агрегатні стани речовини, переходи з газоподібної фази у рідку й тверду фази і, навпаки, явища, не пов'язані із зміною складу молекул і їх внутрішньої хімічної будови. Те, що кожна хімічна реакція супроводжується механічним переміщенням молекул реагентів, виділенням або поглинанням тепла за рахунок розриву або утворення хімічних зв’язків у нових молекулах, переконливо свідчить про тісний зв'язок хімічних і фізичних явищ. Так, енергетика хімічних процесів тісно пов'язана із законами термодинаміки. Хімічні реакції, що відбуваються з виділенням енергії, як правило, у вигляді тепла і світла, називаються екзотермічними. Існують також ендотермічні реакції, що відбуваються з поглинанням енергії. Все сказане не суперечить законам термодинаміки: при горінні енергія вивільняється одночасно із зменшенням внутрішньої енергії системи. В ендотермічних реакціях відбувається підвищення внутрішньої енергії системи за рахунок припливу тепла. Вимірюючи кількість енергії, що виділяється при реакції (тепловий ефект хімічної реакції), можна судити про зміну внутрішньої енергії системи.
Частинним випадком першого початку термодинаміки є закон Гесса. Він свідчить про те, що тепловий ефект реакції залежить тільки від початкового і кінцевого стану речовин і не залежить від проміжних стадій процесу. Закон Гесса дозволяє обчислити тепловий ефект реакції у тих випадках, коли його безпосереднє вимірювання неможливе.
Після створення теорії відносності, квантової механіки і вчення про елементарні частинки розкрилися ще глибші зв'язки між фізикою і хімією. Виявилося, що ключ до пояснення сутності властивостей хімічних сполук, самого механізму перетворення речовин лежить у будові атомів, у квантово-механічних процесах його елементарних частинок і особливо електронів зовнішньої оболонки. Новітня фізика блискуче вирішила такі питання хімії, як природа хімічного зв'язку, особливості хімічної будови молекул органічних і неорганічних сполук і т. ін.
У галузі контакту фізики і хімії виникла й успішно розвивається фізична хімія, яка оформилася в окрему науку у кінці XIX століття у результаті успішних спроб кількісного вивчення фізичних властивостей хімічних речовин і сумішей, теоретичного пояснення будови молекулярних структур. Експериментальною і теоретичною базою для цього стали праці Д.І. Менделєєва (відкриття періодичного закону), Вант-Гоффа (термодинаміка хімічних процесів), С. Арреніуса (теорія електролітичної дисоціації) і т. ін. Предметом її вивчення стали загальнотеоретичні питання, що стосуються будови і властивостей молекул хімічних сполук, процесів перетворення речовин у зв'язку із взаємною обумовленістю та їх фізичними властивостями, вивчення умов перебігу хімічних реакцій і фізичних явищ, що відбуваються при цьому. Сьогодні це різносторонньо розгалужена наука, що тісно пов'язує фізику і хімію.
У самій фізичній хімії на цей час виділилися і склалися як самостійні розділи, що мають свої особливості, методи і об'єкти дослідження, електрохімія, вчення про розчини, фотохімія, кристалохімія. На початку XX століття виділилася також у самостійну науку колоїдна хімія, що з'явилася у надрах фізичної хімії. З другої половини XX століття у зв'язку з інтенсивним розробленням проблем ядерної енергетики виникла і розвинулася новітня галузь фізичної хімії - хімія високих енергій, радіаційна хімія (предметом її вивчення є реакції, що відбувається під дією іонізуючого випромінювання), хімія ізотопів.
Взагалі фізична хімія розглядається зараз як найбільш широкий загальнотеоретичний фундамент всієї хімічної науки. Багато її учень і теорій мають велике значення для розвитку неорганічної і особливо органічної хімії. З виникненням фізичної хімії вивчення речовини почало здійснюватися не тільки традиційними хімічними методами дослідження, не тільки з уявлень про її склад і властивості, але і з боку структури, термодинаміки і кінетики хімічного процесу, а також з боку зв'язку і залежності останніх від дії явищ, властивих іншим формам руху (світлове і радіаційне опромінювання, світлова і теплова дія тощо).
У першій половині XX століття виникла суміжна між хімією і новими розділами фізики (квантова механіка, електронна теорія атомів і молекул) наука, яку почали пізніше називати хімічною фізикою. У ній широко застосовувалися теоретичні і експериментальні методи новітньої фізики щодо дослідження будови хімічних елементів і сполук і особливо механізму реакцій. Хімічна фізика вивчає взаємозв'язок і взаємоперетворення хімічної і субатомної форм руху матерії.
Таким чином, сучасна хімія постає перед нами як досить багатогранна і розгалужена система знань, яка перебуває у процесі інтенсивного розвитку. В основній своїй масі хімія розвивається у напрямку вузько орієнтованих прикладних досліджень, але разом з тим сьогодні розвиваються і концептуальні напрями фундаментального характеру, які і визначають статус і положення цієї науки у системі сучасного природознавства. До таких концептуальних напрямів розвитку сучасної хімії слід віднести: проблему хімічного елемента, дослідження структури хімічних сполук, вчення про хімічні процеси й еволюційну хімію.




►► Структура особистісно орієнтованого уроку (за С. Подмазіним)

1. Етап «Орієнтація в навчальному матеріалі» (мотивація наступної діяльності учителем, орієнтація учнів щодо місця уроку у навчальному курсі, розділі, темі (схеми, таблиці, опори, словесна настанова та ін.), опора на особистий досвід учнів).

2. Етап цілепокладання (визначення разом з учнями особистісно-значущої мети діяльності, що передбачено здійснити протягом уроку, та показників досягнення поставленої мети).

3. Етап «Проектування наступної діяльності» (залучення учнів (за можливості) до планування та обговорення діяльності, що здійснюватиметься на уроці).

4. Етап організації виконання плану діяльності (надання варіативності в обиранні способів навчальної діяльності (писемного або усного; індивідуального або у групі; переказування опорних положень або розгорнута відповідь; в узагальненому вигляді або на конкретних прикладах тощо).

5. Етап контрольно-оцінювальний (залучення учнів до контролю (взаємо- та самоконтроль) за розвитком навчальної діяльності, порівняння отриманого результату з критеріями; участь учнів у виправленні допущених помилок, осмислення їх причин (взаємо- та самоаналіз) тощо).

6. Завершальний етап (усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, підкріплення позитивної мотивації щодо самої діяльності, рефлексія).



►► Структура уроку за діяльнісним підходом (за І. Корбаковою, Л. Тєрьошиною)

Урок формування нових понять

І. Самовизначення до діяльності (організаційний момент, 1-2 хв.)

Мета: залучення учнів до діяльності на особистісно-значущому рівні («Хочу, тому що зможу»).

Результат: в учнів має виникнути позитивна емоційна спрямованість.

Прийоми роботи:
● учитель на початку уроку висловлює добрі побажання дітям; пропонує побажати одне одному успіху (плескати в долоні із сусідом по парті та ін.);
● учитель пропонує дітям обміркувати, що знадобиться для успішної роботи на уроці;
● девіз, епіграф («З малої перемоги розпочинається великий успіх»);
● самоперевірка (взаємоперевірка) домашнього завдання за зразком тощо.

ІІ. Актуалізація знань (4-5 хв.)

Мета: повторення вивченого матеріалу, необхідного для «відкриття» нового знання; виявлення утруднень в індивідуальній діяльності кожного учня.

Результат: виникнення проблемної ситуації.

ІІІ. Постановка навчального завдання (4-5 хв.)

Мета: обговорення утруднень («Чому виникли труднощі?», «Чого ми ще не знаємо? »); повідомлення мети уроку у вигляді питання, на яке необхідно дати відповідь, чи у вигляді теми уроку.

Методи: спонукальний від проблемної ситуації діалог; діалог, що підводить до теми уроку тощо.

IV. «Відкриття нового знання» (побудова проекту виходу із утруднення) (7-8 хв.)

Мета: усне розв'язування задачі та обговорення проекту її розв'язання.

Способи: діалог, дискусія, групова чи парна робота.

Методи: спонукальний від проблемної ситуації діалог; діалог, що підводить до відкриття нового знання тощо.

V. Первинне закріплення (4-5 хв.)

Мета: повідомлення нового знання; записування у вигляді опорного сигналу.

Способи: фронтальна робота, робота в парах.

Методи: коментування; позначення знаковими символами; виконання продуктивних завдань

VI. Самостійна робота з самоперевіркою за еталоном (4-5 хв.)

Мета: кожен для себе повинен усвідомити, що він уже вміє. Особливості: незначний обсяг самостійної роботи (не більше ніж 2-3 типових завдання); виконується письмово.

Методи: самоконтроль, самооцінка.

VII. Включення нового знання в систему знань і повторення (7-8 хв.)

Особливості: спочатку запропонувати учням з набору завдань вибрати і виконати тільки ті, що містять новий алгоритм чи нові поняття; потім виконати вправи, у яких нове знання використовують разом із вивченим раніше.

VIII. Рефлексія діяльності (2-3 хв.)

Мета: усвідомлення учнями своєї навчальної діяльності; самооцінка результатів своєї діяльності та всього класу.

   Запитання
- Чи вдалося розв'язати поставлене завдання?
- У який спосіб?
- Які результати отримали?
- Що потрібно ще зробити?
- Де можна застосувати нове знання?
- Що на уроці у вас вийшло добре?
- Над чим потрібно попрацювати ще?


►► Технологія побудови уроку як цілісного творчого процесу (за О. Митником)

1. Створення атмосфери довіри до дитини, забезпечення взаємозв'язку розумової діяльності з позитивними емоціями. Організація цілісного контакту з усім класом, скорочення заборонних педагогічних вимог та поширення позитивно-орієнтовних; виявлення розуміння ситуативного внутрішнього настрою (психічного стану) учнів за зовнішніми ознаками (погляд, вираз обличчя та ін.), урахування його, передавання учням цього розуміння; формулювання яскравої мети діяльності та демонстрування шляхів їх досягнення.

2. Створення ситуації успіху. Фіксація уваги навіть на незначному досягненні дитини: учні можуть поплескати у долоні, учитель потиснути руку вихованцеві за оригінальне (альтернативне, раціональне) розв'язання певного завдання.

3. Розгортання палітри роздумів під час вивчення нового матеріалу. Основну увагу вчителя спрямовано не на результат засвоєння певних знань, а на процес його досягнення. Конструктивна взаємодія в підсистемах «учитель — клас», «учитель — учень» відбувається так: спочатку вчитель виявляє різні індивідуальні семантики розуміння учнем змісту поняття, яке він засвоює, потім — колективно обговорюють їх, обирають найточніші з точки, зору науки, підкріплюють власними міркуваннями. Поступово учні визнають: істина, за винятком історичних фактів, не дана ззовні готовою і кожний здатен зробити внесок в її осягнення.

4. Застосування на уроках інтерактивних методів навчання, що допоможуть учителеві внести у навчальний процес елементи дослідження, пошуку, порівняння різноманітних фактів, явищ, позицій, висновків. Так, на рівні засвоєння нових знань можуть бути використані такі методи: проблемно-пошуковий діалог, на рівні формування інтелектуально-творчих умінь: «мозкова атака», інверсія, інцидент, дидактична гра, синектика.

5. Вивчення поняття та його властивостей, формування логічних умінь: класифікувати, аналізувати, знаходити закономірності, висувати гіпотези; доводити власну точку зору, міркуючи за аналогією або проводячи прості дедуктивні міркування тощо.

6. Упровадження завдань комбінованого характеру завдань з логічним навантаженням.


►► Технологія побудови уроку, спрямованого на розвиток критичного мислення (за Дженні Л. Стіл, Куртіс С. Мередит, Чарльз Темпл)

1. Актуалізація

Мета: визначення власного знання дитини, до якого можна додати нове; активізація учня; створення зацікавленості та спрямованості на дослідження теми.
Способи реалізації: залучення пам'яті, інтелекту; постановка питання; висування гіпотези; обговорення мети уроку.

2. Усвідомлення змісту

Мета: підтримання зацікавленості учня перевірити власне розуміння; здійснення пошукової діяльності; конструювання чи усвідомлення нового знання.
Способи реалізації: читання тексту; лекція; перегляд відео; досвід учнів; дослідження.

3. Рефлексія

Мета: перетворення учнями нових знань на власні, що забезпечує їх тривалість; перегляд ідей, що розглядалися, значення яких усвідомили (учні запитують, інтерпретують, застосовують, дискутують, піддають сумніву).

Способи реалізації: обговорення; систематизація; переоцінювання; переоформлення; нове тлумачення здобутих знань тощо.


►► Організація уроку за моделлю «урок-діалог» (за І. Зязюном)

Проблемно-діалоговий урок містить такі елементи:

● створення вчителем проблемної ситуації та формулювання навчальної проблеми;
● висунення гіпотез;
● актуалізація опорних знань учнів;
● складання плану розв'язування проблеми;
● пошук шляхів розв'язування проблеми (відкриття нового знання);
● формулювання розв'язування проблеми і застосування нового знання на практиці.

Мета уроку, її спрямування

Розвиток інтелектуального, творчого потенціалу учнів засобами вивчення основ наук; збагачення учнів знаннями; розвиток умінь, навичок; формування ставлення до знань як передумови їхнього особистісного розвитку і становлення.

Завдання, професійна позиція педагога

Створення умов для активного навчання учнів, реалізації ними власного творчого потенціалу, потреб особистісного розвитку; особистісна позиція у спілкуванні з учнями, орієнтація їх на співпрацю, довіра до учнів; зосередженість на учнях; виявлення щирої зацікавленості в їхньому зростанні.

Основний механізм педагогічного керівництва навчанням

Орієнтація на контактну взаємодію з учнями, зважання на їхні інтереси, досвід, потреби; рефлексивне керування пізнавальною діяльністю учнів, що будується на відтворенні вчителем поведінки, стану, характеру діяльності учнів на уроці з наступним коригуванням навчального процесу на підставі врахування здобутої інформації.

Характер пізнавальної діяльності, позиція учня

Активна пізнавальна діяльність; готовність до самостійної роботи; виявлення ініціативи, творчості; можливість бути рівноправним суб'єктом навчання, впливати на характер власної пізнавальної діяльності, відчувати відповідальність перед собою за її результати. Особистісний характер пізнавальної діяльності; виявлення свого ставлення до набутих знань, використання їх як інструменту розв'язання практичних завдань; співпраця з учителем.

Оцінювання навчання

Формування оцінювання рівня знань і вмінь учнів з урахуванням докладених ними зусиль, індивідуальних особливостей, рівня особистісного зростання.

Метою оцінювання є не тільки контроль, але й заохочення учнів до самопізнання, самооцінювання, самонавчання.

Як бачимо, підходи до конструювання уроку на засадах компетентнісного підходу різняться, що створює умови для творчості педагога.

Окреслимо особливості уроку на засадах компетентнісного підходу.
Таблиця 13
Особливості особистісно орієнтованого уроку

Критерії й показники
Особистісно орієнтований урок
1. Інтерес і мотивація учнів до початку уроку
Цілеспрямовано створюється вчителем
2. Цілепокладання уроку
До цілепокладання обов’язково залучають учнів, мету уроку узгоджують з дітьми
3. Характер навчальних завдань
Проблемний, пошуковий, творчий
4. Час «говоріння» учнів на уроці порівняно з активним поясненням учителя
Більше говорять учні (80 % часу учні працюють самостійно)
5. Активність учня на уроці
Уміння бачити проблему, формулювати її, приймати як особистісно значущу; висловлювати власну точку зору; участь у діалозі, дискусії; формулювання гіпотез; пропозиція свого рішення завдання; можливість поставити запитання вчителеві, однокласникам
6. Перевага стилю спілкування «учитель - учень»
Проблемно-пошуковий діалог, полілог, дискусія
7. Форма організації навчальної діяльності
За доцільністю, можливо, нетрадиційні уроки: урок-дослідження, захист проекту, ігровий урок, урок-конференція тощо
8. Психологічний клімат уроку
Позитивний емоційний вплив, комфортна атмосфера для кожної дитини
9. Рефлексія уроку (окремих частин уроку), що здійснюється разом з дітьми
Обов’язково
10. Прийоми, методики, технології викладання
Авторські прийоми, методики, технології викладання, оригінальні педагогічні прийоми тощо

Наявність сформованих уявлень про суть, конструювання, структуру уроку на засадах компетентнісного дає змогу цілеспрямованіше моделювати конкретні навчальні заняття (додаток 12). Методичною шпаргалкою педагогові під час проектування, побудови й аналізу педагогічної діяльності може стати розроблена нами спільно з учителями пам'ятка про характерні риси уроку на засадах компетентнісного підходу.


►► Характерні риси уроку на засадах компетентнісно-діяльнісного підходу

Замисел уроку базується на створенні педагогом умов для максимального впливу освітнього процесу на розвиток індивідуальності дитини.

Цільовими орієнтирами навчального заняття можуть бути:

● формування в учнів системи наукових знань і засвоєння ними способів діяльності на основі актуалізації й «окультурення» їх суб'єктного досвіду;
● надання допомоги учням у пошуку і виробленні власного стилю та темпу навчальної діяльності, виявленню і розвитку індивідуальних пізнавальних процесів та інтересів;
● сприяння кожному учневі у формуванні позитивної «Я - концепції» , розвитку творчих здібностей, опануванні компетентностей самопізнання та саморозвитку;
● сприяння формуванню у дітей ставлень до процесу і результату роботи.
Зміст уроку розробляють відповідно до навчальної програми і використовують для збагачення суб'єктного досвіду дитини. Організація навчального заняття передбачає:
● застосування педагогічних прийомів для актуалізації та збагачення суб'єктного досвіду дитини;
● проектування характеру навчальної взаємодії з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей дітей;
● використання різноманітних форм спілкування, особливо діалогу, полілогу, дискусії;
● створення для учнів ситуації успіху;
● виявлення довіри і толерантності в навчальній взаємодії;
● стимулювання учнів до здійснення колективного й індивідуального вибору типу, виду завдань, форми їх виконання;
● обирання прийомів і методів педагогічної підтримки як пріоритетних способів діяльності вчителя на уроці (додаток 13);
● використання учнями таких мовленнєвих зворотів: «Я вважаю, що...» «Мені здається, що...», «На мою думку...» тощо.

Пріоритетне значення в оцінювально-аналітичному компоненті уроку мають аналіз та оцінювання таких аспектів, як: збагачення суб'єктного досвіду дитини засобами змісту освіти; сформованість навчальної діяльності учнів та індивідуального стилю пізнання; виявлення самостійності, ініціативи, індивідуальності учня, його творчих здібностей, ціннісних ставлень. Доцільно аналізувати й оцінювати не тільки кінцеві результати виконання учнем завдання, а й сам процес роботи над ним.

Інтернет ресурси
Интернет-класс: начальный курс химии
Дистанционные курсы подготовки абитуриентов при Химическом факультете МГУ
В.В.Загорский Трудные темы школьного курса химии 
Е.А.Менделеева ВВЕДЕНИЕ В ОРГАНИЧЕСКУЮ ХИМИЮ 
А. В. Мануйлов, В. И. Родионов Основы химии. Электронный учебник.
:: ХИМИЯ. ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЙ САЙТ ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ ::
Сергей Иванович Левченков ЛЕКЦИИ ПО КУРСУ "ФИЗИЧЕСКАЯ И КОЛЛОИДНАЯ ХИМИЯ"


Химические понятия: изомерия
Его величество раствор
Названия элементов: европейские языки 
Артур Гуринович відеоуроки по хімії
Золотые купола химии Химический софт КОМПЬЮТЕРНОЕ ПРОГРАММНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПО ХИМИИ Варезник Мультимедийные учебные пособия нового образца
chemistry.ru
лаборатория тсо и медиаобразования рао
chimia24.ucoz.ru
Интерактивный мультимедиа учебник органічна хімія
справочник по химии
Жуков С.Т. Экспериментальный учебник для 8-го и 9-го классов
Жуков С.Т. Экспериментальный учебник для 10-го и 11-го классов
Сорокин В.В., Загорский В.В., Свитанько И.В. Задачи химических олимпиад.
Курс общей и неорганической химии. Учебные видеоматериалы. Программа курса. Материалы лекций. Презентации лекций.
Интерактивные трехмерные модели молекул для школьного курса химии
Школьные учебники по химии СОДЕРЖАНИЕ УЧЕБНИКОВ (1970 - 2004)
ФИЗИЧЕСКАЯ ХИМИЯ Материалы к лекциям для студентов химфака
С. И. ЛЕВЧЕНКОВ ФИЗИЧЕСКАЯ И КОЛЛОИДНАЯ ХИМИЯ Конспект лекций для студентов биофака ЮФУ (РГУ)
Физико-химические основы получения твердофазных материалов электронной техники
АТОМЫ В КРИСТАЛЛАХ А.С. Москвин Ю.Д. Панов Уральский государственный университет
Вас вітає on-line система дистанційної підтримки навчання у школах, ліцеях та гімназіях України!
курс лекций "фундаментальные основы нанотехнологий."28 лекций
репетитор: хімія + біологія. Мінськ.
химия учебные материалы
Он-лайн тренажер по подготовке к ЕГЭ по химии
сайт alhimikov.net 
Электронный учебник "Основы общей и неорганической химии"
Электронный учебник по органической химии
ВИДЕООПЫТЫ ПО ХИМИИ.
Видеофильмы по химии (on line)
Web-версия CD-ROOM "Химия. Базовый курс. Первоначальные химические понятия."
портал он лайн тестування ( всі предмети) підготовка до ЗНО
журнал Химия и Химики 
"ХИМИЯ ДЛЯ ВСЕХ" Электронный учебник.
органическая химия Электронный учебник для средней школы Под редакцией Г.И. Дерябиной, А.В. Соловова
Дистанционное обучение по химии Вадим Еремин профессор химического факультета МГУ
Химия: пособие для абитуриентов.
Краткие биографические справки о 48 великих химиках
Электронная библиотека по химии и технике
С. И. ЛЕВЧЕНКОВ КРАТКИЙ ОЧЕРК ИСТОРИИ ХИМИИ Учебное пособие для студентов химфака РГУ
Библиотека Химического факультета МГУ
Теория и практика компьютерного моделирования нанообъектов , онлайн учебник
TeachPro - онлайн решебник по химии, задачи/лекций: 300,  видео: 30:30:00 (часы:мин:сек)/
TeachPro - онлайн Химия для абитуриентов/лекций: 1001, видео: 25:25:00 (часы:мин:сек)/
TeachPro - Концепция современного естествознания/лекций: 24, видео: 03:30:00 (часы:мин:сек)/
On-line тесты для всех 
Образовательный сервер тестирования
ТЕЛЕШКОЛА дистанционное образование
Массачусетский Технологический Институт - более 1800 курсов
Заочная школа при Национальном исследовательском ядерном университете «МИФИ» /Химия для учащихся 9—11 классов
 "Міжнародна українська школа" для громадян України які проживають за кордоном
Український інститут інформаційних технологій в освіті Національний Технічний Університет України «КПІ» ДК «Шкільний курс з Хімії, 8-11 кл.»
Колекція більше 2400 відео....Відео по хімії (перший курс середньої школи або коледжу) Khan Academy
Краткий курс по химии
chemistry Husyatyn school група (groups.live.com) хімія Гусятинська школа
Interneturok.Ru - коллекция видеоуроков по основным предметам школьной программы.
ФАКУЛЬТЕТ ЕСТЕСТВЕННЫХ НАУК (НОВОСИБИРСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ)
Общая биология интернет учебник(Банникова М. Н.)
сеть творческих учителей / химоза
Видео - уроки по химии
химпром национальное достояние Украины
Открытый видеоархив лекций по общей и неорганической химии
XuMuK.ru - сайт о химии
гіпермаркет знань
Univer Tv Ru - образовательное видео
МРІЯ-УРОК онлайн школа
Единая коллекция цифровых образовательных ресурсов
Виртуальная химическая школа
Кучка.Інфо все для вчителя
Открытая химия 2.6
Открытая биология 2.6
On-line CD-ROM "ХИМИЯ ДЛЯ ВСЕХ" вер. 2.1
Всі предмети - великий довідник школяра
ОРГАНІЧНА ХІМІЯ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКУМ
Науколандия Вопросы и ответы по естественно-научным дисциплинам и математике
Биология Электронный учебник
проект «Биоуроки»
современные уроки биологии
биология Учебное пособие написано на основе материалов, которые использовались в течение ряда лет в обучении биологии иностранных студентов на подготовительном отделении в ММА им. И.М. Сеченова.
Наглядная биохимия Ян Кольман, Клаус-Генрих Рем, Юрген Вирт. Перевод с немецкого профессора, д-ра биол. наук Л. В. Козлова, канд. биол. наук Е. С. Левиной и канд. хим. наук П. Д. Решетова под редакцией канд. хим. наук П. Д. Решетова и канд. хим. наук Т. И. Соркиной Москва “Мир” 2000
Шкільна бібліотека
 БЕЗКОШТОВНІ онлайн-лекції та курси з хімії
YouTube автор: Интеллектуал Учебное видео по химии Видеоопыты.172+95 Видеоуроки по химии 23 Учебные фильмы по химии 8
Типовые задачи по органической химии 130 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Типовые задачи по неорганической химии 205 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Органическая химия. Обучающий видеокурс 32 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Металлы. Учебные фильмы по химии 17 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Общая химия. Обучающий видеокурс 205 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Учебные фильмы по химии 25відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Телеуроки по химии 12 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Серия 'Химия' 37 відео. Автор YouTube – EduLibNet.
Неорганическая химия 45 відео-лекцій YouTube
Органическая химия 36 відео-лекцій YouTube


 Використання соціальних медіа на урокахhttp://osvita.ua/school/method/technol/46076/

 Методичні рекомендації що до викладання фізики і хімії у 2016 - 2017 н.р.

Фізика

У 2016/2017 навчальному році у 8-ому класі предмет «Фізика» буде вивчатись за навчальною програмою, що укладена відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України №664 від 26.06 2012року з урахуванням змін, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України №585 від 29.05.2015 р. та розміщена на офіційному веб-сайті МОН України (http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html).  

         Навчальна програма узгоджена з двоконцентричною структурою загальноосвітньої школи. У 7, 8, 9 класах вивчається логічно завершений базовий курс фізики, який закладає основи фізичного знання на явищному (феноменологічному) рівні.

         Для вивчення фізики у 8 класі відводиться 70 навчальних годин, 2 години на тиждень.
Особливостями навчальної програми є:
- забезпечення логічної завершеності базового курсу фізики (7-9кл.) через орієнтацію його змісту на формування в учнів здатності і готовності до застосування фізичних знань у практичних життєвих ситуаціях, підкреслення універсального характеру законів збереження в природі, демонстрацію історичного шляху розвитку фізичної картини світу, ролі фізики як фундаментальної теорії сучасного природознавства, техніки, технологій;
- посилення компетентнісного підходу у формуванні змісту фізичної освіти на основі компетентнісної спрямованості вимог до рівнів навчальних досягнень учнів. Це в свою чергу зумовлює привнесення у зміст навчання фізики елементів, засвоєння яких орієнтоване на використання методів і форм активного навчання фізики, зокрема навчальних проектів, що спрямовані на формування предметної та ключової науково-природничої компетентностей учнів. З цією метою в програмі запропоновано орієнтовні теми навчальних проектів і зазначено кількість навчальних годин, що виділяється на цей вид навчальної діяльності учнів;
         - вилучення зі змісту освіти другорядних елементів, як правило, інформаційного спрямування і зменшення кількості дидактичних одиниць, засвоєння яких має репродуктивний характер або спрямоване на запам’ятовування;
         - розширення академічної свободи вчителя шляхом надання йому можливості вносити корективи в планування навчального процесу, перерозподіляти навчальні години між темами, орієнтуючись на особливості побудови авторських методичних систем;
         - пом’якшення вимог до обов’язковості виконання фронтальних лабораторних робіт, враховуючи наявну матеріально-технічну базу фізичних кабінетів, не знижуючи при цьому вимог до експериментальної підготовки учнів (результати виконання однієї з робіт до кожного розділу повинні бути обов’язково оцінені).
Для 8 класу в таблиці  1 подано кількість годин, мінімальну кількість тематичних та лабораторних робіт, що оцінюються.
Клас
Річна кількість годин
Кількість годин на тиждень
Мінімальна кількість тематичних робіт
Мінімальна кількість лабораторних робіт, що оцінюються
8
70
2
4
5

Перехід від знаннєвої парадигми навчання до навчання, заснованого на компетентностях, не означає протиставлення знань і компетентностей. Компетентність включає в себе знання й уміння, але не як формальну суму, а як інтегровану здатність застосовувати ці знання й уміння не тільки у «типових» навчальних ситуаціях, а й у більш широких життєвих.  
Для формування предметної й ключових компетентностей учнів у процесі навчання фізики треба використовувати такі методи і форми організації навчального процесу, завдяки яким забезпечується мотивація навчання, стимулювання пізнавального інтересу, розвиток інтелектуальної й творчої діяльності учнів, формуються прийоми розумової діяльності, навички самооцінки і самоаналізу.
Предметна компетентність як особистісна характеристика учня передбачає реалізацію системи вимог, якими є предметні компетенції:
знати і розуміти основи фізичного тезаурусу (поняття, величини, закони, закономірності, моделі, формули, рівняння) для опису й пояснення основних фізичних властивостей та явищ довкілля, засад сучасного виробництва, техніки і технологій;
уміти застосовувати методи наукового пізнання і мати навички проведення дослідів, вимірювань, опрацьовувати дані (обчислення, побудова графіків), розв’язувати фізичні задачі; використовувати набуті знання в повсякденній практичній діяльності;
виявляти ставлення й оцінювати історичний характер знань з фізики, внесок видатних учених, роль і значення знань для пояснення життєвих ситуацій, застосування досягнень фізики для розвитку інших природничих наук, техніки і технологій, раціонального природокористування та запобігання їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище й організм людини.
Одним із ефективних засобів формування компетентностей є проектна діяльність. Виконання навчальних проектів передбачає інтегровану дослідницьку, творчу діяльність учнів, спрямовану на отримання самостійних результатів, під керівництвом учителя. У процесі вивчення того чи іншого розділу фізики окремі учні або групи учнів упродовж певного часу (наприклад, місяць або семестр) розробляють навчальні проекти. Учитель здійснює управління такою діяльністю і спонукає до пошукової діяльності учнів, допомагає у визначенні мети та завдань навчального проекту, орієнтовних прийомів дослідницької діяльності та пошук інформації для розв’язання окремих навчально-пізнавальних задач. Форму подання проекту учень обирає самостійно, або разом із учителем. Він готує презентацію отриманих результатів і здійснює захист свого навчального проекту. Захист навчальних проектів, обговорення й узагальнення отриманих результатів відбувається на спеціально відведених заняттях. Оцінювання навчальних проектів здійснюється індивідуально, за самостійно виконане учнем завдання. Кількість таких оцінювань може бути довільною.
Розв’язування фізичних задач – ще один дієвий засіб формування предметних і ключових компетентностей учнів з фізики. Треба підкреслити, що в умовах особистісно орієнтованого навчання важливо здійснити відповідний добір фізичних задач, який враховував би пізнавальні можливості й нахили учнів, рівень їхньої готовності до такої діяльності, розвивав би їхні здібності відповідно до освітніх потреб. За вимогами компетентнісного підходу вони повинні бути наближені до реальних умов життєдіяльності людини, спонукати до використання фізичних знань у життєвих ситуаціях, щоб учні розв’язуючи їх, могли добирати факти й знання із різних розділів фізики і суміжних наук для пояснення явища; застосовувати фізичні моделі, дослідницькі стратегії; демонструвати рівень сформованості інтелектуальних умінь (доводити та обґрунтовувати), а також демонструвати готовність застосовувати свої знання в нових ситуаціях; встановлювати зв’язок між окремими знаннями й критично оцінювати ситуацію; виявляти дослідницькі уміння; оцінювати свої дії і рішення тощо. 
Упровадження компетентнісного підходу зумовлює переосмислення технологій контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів. Контрольно-оцінна діяльність учителя, наразі трансформується з контролю й оцінювання предметних знань, умінь і навичок у бік оцінювання компетентностей – готовності і здатності учнів застосовувати здобуті знання і сформовані навички у своїй практичній діяльності.
Матеріали для підготовки уроків і занять висвітлено на сторінках педагогічної методичної преси: у журналах «Фізика та астрономія в рідній школі» (видавництво «Педагогічна преса»), «Фізика в школах України» (видавнича група «Основа»), у науково-популярних журналах для школярів – «Колосок», «Фізика для допитливих», «Школа юного вченого», «Світ фізики», «Країна знань»  тощо.
У нагоді учителям стануть такі інформаційні ресурси:
http://www.nas.gov.ua
http://kyivenergo.ua/shco_take_energoefektivnist
http://7chudes.in.ua/
http://www.expocenter.com.ua/


Хімія

Згідно з метою освітньої галузі «Природознавство» та її хімічного компонента, визначеною Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, навчання хімії у школі спрямовується на розвиток засобами предмета особистості учнів, формування їхньої загальної культури, світоглядних орієнтирів, екологічного стилю мислення і поведінки, творчих здібностей, дослідницьких навичок і навичок життєзабезпечення.

Метою навчання хімії є формування засобами навчального предмета ключових компетентностей учнів, необхідних для соціалізації, творчої самореалізації особистості, розуміння природничо-наукової картини світу, вироблення екологічного стилю мислення і поведінки та виховання громадянина демократичного суспільства.

При викладанні хімії в сучасній школі необхідно посилити практичну спрямованість змісту хімічної освіти, акцентуючи увагу на вивченні явищ, процесів, об’єктів, речовин, з якими стикаються учні у повсякденному житті, формувати життєву позицію учнів, їх ціннісну орієнтацію засобами хімії, як навчального предмета, шляхом розуміння користі та шкоди продуктів хімічного виробництва, промислових хімічних процесів, доцільності застосування хімічних продуктів, можливості змінити життя на краще завдяки хімічним знанням. Тому формування в учнів правильного уявлення про оточуючі їх хімічні речовини – одна з головних задач шкільної хімії, розв’язання якої може бути систематично та послідовно організовано безпосередньо на уроках хімії. Для більш наочного сприйняття школярами конкретних хімічних речовин та явищ необхідно збагатити учнівський хімічний експеримент елементами ужиткової хімії. Знання про ужиткову хімію знадобляться їм у подальшому житті при використанні речовин і матеріалів у повсякденні.
         Згідно наказів Міністерства освіти і науки кількість годин на тиждень для вивчення хімії у 2016/2017 навчальному році:
7 клас
8 клас
8 клас
(поглиблене вивчення хімії)
9 клас
9 клас
(поглиблене вивчення хімії)
9 клас
(спеціалізовані школи з поглибленим вивченням іноземних мов)
1,5
2
4
2
4
1,5
*Орієнтовний розподіл годин між темами та особливості вивчення хімії в 9 класах спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов надано у методичних рекомендаціях щодо вивчення хімії у 2009/2010 навчальному році (лист МОН від 22.05.2009 № 1/9-353).
10 клас
11 клас
рівень стандарту
академічний рівень
профільний рівень
рівень стандарту
академічний рівень
профільний рівень
1
1
4
1
2
6
Адміністрація навчального закладу може виділяти додаткові години на поглиблене вивчення предметів, введення курсів за вибором, факультативів за рахунок годин варіативної складової.
Навчальні заклади можуть збільшувати кількість годин на вивчення окремих предметів інваріантної складової за рахунок годин варіативної складової. Також, за рахунок збільшення годин, окремі предмети можуть вивчатися за програмами академічного рівня, а не рівня стандарту, як це передбачено Типовими планами.
З огляду на зазначене та з метою забезпечення умов для опанування учнями 10 класу змісту хімії на академічному рівні рекомендуємо за рахунок варіативної складової виділити не одну, а 2 години на вивчення хімії. У такому разі вчитель використовує програму академічного рівня, збільшуючи кількість годин на вивчення окремих тем програми.
Програмне забезпечення вивчення хімії у 2016/2017 навчальному році
У 2016/2017 навчальному році вивчення хімії здійснюватиметься за такими програмами:
7 і 8 класи – Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія. 7-9 класи (затверджено наказом МОН України від 29.05.2015 № 585, розміщено на сайті МОН України (http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html);
9 клас – Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія. 7-11 класи. –  К.: Ірпінь: Перун, 2005;
8 клас з поглибленим вивченням хімії – Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням хімії (затверджено наказом МОН України від 17.07.2015 № 983, розміщено на сайті МОН України (http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html);
9 клас з поглибленим вивченням хімії – Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням хімії, «Збірник навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного та технологічного циклу» – К.: Вікторія, 2009;
         10-11 класи – «Хімія. Програми для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів: рівень стандарту, академічний рівень, профільний рівень та поглиблене вивчення. 10-11 класи» – Тернопіль: Мандрівець, 2011.
Програми, як і раніше, позбавлені жорсткого поурочного поділу. Вчителі на власний розсуд можуть обирати послідовність розкриття матеріалу в межах окремої теми, але так, щоб не порушувалась логіка. Обласні, районні та міські методичні кабінети не уповноважені регламентувати розподіл учителями навчальних годин у межах тем.
Під час планування вивчення теми вчителям необхідно враховувати обов’язкові результати навчання (державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів), що передбачені в кожній темі. Перелік вимог зорієнтує вчителя на досягнення мети навчання за кожною темою програми, полегшить планування цілей і завдань уроків, дасть змогу виробити методичні підходи до проведення навчальних занять, підібрати адекватні завдання для поточного оцінювання, контрольних робіт.
На сучасному етапі розвитку суспільства завдання, що стоять перед системою освіти, значно розширюються. У нашій країні на вчителеві лежить особлива відповідальність, від його самовідданої і благородної праці залежить майбутнє країни. Йому довірено формування особи дитини. А для того, щоб бути гідним цій місії, вчитель сам має бути особою в найвищому розумінні цього слова. Вчитель формує людину майбутнього, тому він завжди і у всьому повинен прагнути випередити свій час.
Вчитель — це професія, і, отже, вчитель хімії має бути професіоналом в області хімічних наук. Але, на відміну від інших фахівців-хіміків, йому недостатньо просто знати хімію і володіти хімічними знаннями і уміннями. Можна знати хімію, але бути поганим вчителем. Щоб навчити, треба добре знати дітей, особливості їх психології в різному віці, досконало володіти методами і прийомами вчення, уявляти собі кінцеву мету вчення і знати дороги і засоби їх досягнення.
Хімія – наука теоретично-експериментальна, тому важлива роль у її вивченні належить хімічному експерименту, який виступає джерелом знань про речовини і хімічні реакції, ознайомлює учнів з методами науково-хімічних досліджень, сприяє формуванню стійкого інтересу до предмету та є важливою умовою активації пізнавальної діяльності школярів. Але останнім часом, у зв’язку з відсутністю реактивів і обладнання, дедалі актуальнішим стає питання про використання в шкільному курсі хімії домашнього хімічного експерименту.
Зацікавленість до діяльності має спеціальну здатність підвищувати працездатність, включаючи увагу. Підтримання бажання вчитися вимагає зміни способів і форм сприйняття нового, створення різних ситуацій для застосування вивченого. Виховання ж зацікавленості передбачає реалізацію багатьох методичних прийомів, пошук і застосування різних технологій навчання, а головне – невтомну вчительську працю, самовдосконалення і самоосвіту. Систему своїх уроків треба намагатися побудувати так, щоб учні працювали з повною віддачею сил, з інтересом. Школярам подобаються завдання творчого характеру, які розвивають у них пізнавальний інтерес: складання казок, кросвордів, ігор; виконання творчих робіт; участь у дослідницьких проектах.
Велику увагу необхідно приділяти розвитку уяви, нестандартного мислення і фантазії учнів. Тому уроки хімії можуть бути грою, змаганням з появою казкових героїв. Залежно від теми, мети та класу, в якому проходить урок, проводити уроки-лекції, уроки-практикуми, уроки систематизації та узагальнення знань у формі подорожей, конкурсів, хімічних змагань. Адже, передусім, важливими є умови для створення творчої атмосфери, самокерування, взаємодопомоги і взаємоконтролю. Саме нетрадиційні уроки сприяють розвитку творчих здібностей дітей, виховують навички дослідницької діяльності, дають високий ефект практичної 25 спрямованості матеріалу, що, зрештою, приводить до глибокого розуміння предмета, зацікавленості ним.
Одним із шляхів диференціації та індивідуалізації навчання є впровадження в шкільну практику системи курсів за вибором та факультативів, які реалізуються за рахунок варіативного компонента змісту освіти і доповнюють та поглиблюють зміст навчального предмета.
Зміст програм курсів за вибором і факультативів як і кількість годин та клас, в якому пропонується їх вивчення, є орієнтовним. Учителі можуть творчо підходити до реалізації змісту цих програм, ураховуючи кількість годин виділених на вивчення курсу за вибором (факультативу), інтереси та здібності учнів, потреби регіону, можливості навчально­матеріальної бази навчального закладу. Окремі розділи запропонованих у збірниках програм можуть вивчатися як самостійні курси за вибором.
Слід зазначити, що навчальні програми курсів за вибором можна використовувати також для проведення факультативних занять і навпаки, програми факультативів можна використовувати для викладання курсів за вибором.
Формуванню компетентностей учнів сприяє виконання ними навчальних дослідницьких проектів, орієнтовні теми яких (на вибір) наведено в окремій рубриці програми. Учитель і учні можуть пропонувати і власні теми. Проекти розробляються учнями індивідуально або в групах, учитель може надавати консультацію щодо планування, визначення мети, завдань і методики дослідження, пошуку інформації, координувати хід виконання проекту. Проектна робота може бути теоретичною або експериментальною. Тривалість проекту — різна: від уроку (міні-проект), кількох днів (короткотерміновий проект) до року (довготерміновий). Результати досліджень учні представляють у формі мультимедійної презентації, доповіді (у разі необхідності – з демонстрацією хімічних дослідів), моделі, колекції, буклету, газети, статистичного звіту, тематичного масового заходу, наукового реферату (із зазначенням актуальності теми, новизни і практичного значення результатів дослідження, висновків) тощо. Презентація й обговорення (захист) проектів відбувається на спеціально відведеному уроці або під час уроку з певної теми. Робота кожного виконавця проекту оцінюється індивідуально.
У 2016/2017 навчальному році у 8 класі продовжується вивчення хімії за новою навчальною програмою. Звертаємо увагу, що наказом МОН України від 29.05.2015 № 585 затверджено оновлену редакцію програми, яка в порівнянні з попередньою редакцією зазнала деяких змін.
Під час викладання хімії у 8 класі вчителю необхідно враховувати, що змінено логіку викладення навчального матеріалу порівняно з попередньою програмою. На початок винесено теоретичний матеріал про періодичний закон, будову атома, хімічний зв’язок і будову речовин. Вивчення будови атома дає змогу пояснити причину явища періодичності зміни властивостей хімічних елементів і їхніх сполук, розкрити на вищому теоретичному рівні поняття валентності елементів у хімічних сполуках, з’ясувати електронну природу ковалентного та йонного хімічних зв’язків, розглянути поняття про ступінь окиснення та ознайомити з правилами його визначення у сполуках. Така послідовність має сприяти більш усвідомленому складанню учнями хімічних формул сполук, прогнозуванню їхніх властивостей.
У наступній темі «Кількість речовини. Розрахунки за хімічними формулами» формується поняття про кількість речовини та одиницю її вимірювання – моль. Учні вчаться обчислювати молярну масу, молярний об’єм газів, відносну густину газів. Абстрактні поняття про атоми і молекули набувають реальних кількісних характеристик. Засвоєння знань з теми допоможе учням зрозуміти кількісні відношення між речовинами у хімічних реакціях (добирання коефіцієнтів) і полегшити кількісні розрахунки за хімічними рівняннями.
Далі вивчається тема «Основні класи неорганічних сполук», яка має переважно фактологічний характер. За такої послідовності тем вивчення неорганічних речовин нині набуває теоретичного підґрунтя, яке становлять періодичний закон, будова речовин, кількісні відношення в хімії. Хімічний склад і властивості речовин логічно пов’язуються з розміщенням хімічних елементів у періодичній системі, а в практичній частині програми є змога поступово перейти від простих до складніших хімічних реакцій і розрахункових задач.
Особливої уваги потребує формування в учнів культури проведення хімічного експерименту та дотримання правил безпеки життєдіяльності. У листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 01.02.2012       № 1/9-72 наведено інструктивно-методичні матеріали «Безпечне проведення занять у кабінетах природничо-математичного напряму загальноосвітніх навчальних закладів» (http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/27214/).
Методичні рекомендації щодо вивчення хімії у 8-11 класах містяться у відповідних листах Міністерства за 2008-2011 роки.
В організації навчально-виховного процесу загальноосвітнім навчальним закладам дозволено використовувати лише навчальну літературу, що має гриф Міністерства освіти і науки України або схвалені відповідною комісією Науково-методичної ради з питань освіти . Перелік цієї навчальної літератури постійно оновлюється, друкується в інформаційному збірнику міністерства освіти і науки України та розміщується на сайтах Міністерства (www.mon.gov.ua) та Інституту модернізації змісту освіти (www.imzo.gov.ua).
Вчитель постійно поповнює свої знання, освоює нові методи вчення, удосконалює учбовий процес. Якщо сьогодні вчитель зупинився в своєму пошуку, завтра він вже відстав, почав шаблонно мислити і перестав бути Вчителем у високому сенсі цього слова. Для учнів він — не просто джерело учбової інформації, але і зразок роботи по самовдосконаленню. Сліпе копіювання навіть дуже хорошого досвіду без врахування своїх індивідуальних особливостей, а також готовності дітей сприйняти нову методику приречене на невдачу. Більш того, бездумне копіювання може викликати лише розчарування, невіра в свої сили і скомпрометувати часом корисний досвід. Потрібно творчо переосмислювати досвід своїх колег, міняти систему роботи, що склалася.




Програма з хімії 7-9 класи за новим Держстандартом


Програма
для загальноосвітніх навчальних закладів
ХІМІЯ
7-9 класи

Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України

наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
від 06.06 2012 р.  № 664 «Про затвердження навчальних програм для загальноосвітніх навчальних  закладів ІІ ступеня»
Навчальна програма з хімії для 7-9 класів підготовлена робочою групою у складі: Л. П. Величко, завідувач лабораторії хімічної і біологічної освіти  Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук, професор  (керівник групи); О. А. Дубовик, начальник відділення науково-методичного забезпечення загальної середньої освіти Інституту інноваційних технологій та змісту освіти; З. В. Котляр, учитель гімназії №1 м. Люботин Харківської області; С. П. Муляр, методист райнного методичного кабінету м. Сарни Рівненської області;
В. О. Павленко, доцент кафедри неорганічної хімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат хімічних наук, доцент; Л. Л. Свинко, вчитель ліцею НТУУ «КПІ» м. Києва, кандидат хімічних наук; Н. В. Титаренко, методист вищої категорії  КП «Центр моніторингу столичної освіти»; О. Г. Ярошенко, професор кафедри теорії та методики природничо-географічних дисциплін Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук  України.             
7-й клас
(Усього 52 години, 1,5 год на тиждень, із них 5 год — резервних)

К-ть г-н
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
3
Вступ
     Хімія — природнича наука. Речовини та їх перетворення у навколишньому світі.
     Короткі відомості з історії хімії.
     Правила поведінки учнів у хімічному кабінеті. Ознайомлення з обладнанням кабінету хімії та лабораторним посудом.
Учень/учениця:
   називає основне обладнання кабінету хімії, лабораторний посуд;
   знає і розуміє правила безпеки під час роботи в хімічному кабінеті;  
висловлює судження про застосування хімічних знань та історію їхнього розвитку.
Демонстрації:
1. Взаємодія харчової соди (натрій гідрогенкарбонату) з оцтом (водним розчином етанової кислоти).
2. Зміна забарвлення індикаторів у різних середовищах.
Практичні роботи: 
1. Правила безпеки під час роботи в хімічному кабінеті. Прийоми поводження з лабораторним посудом, штативом і нагрівними приладами. Будова полум’я.
21
Тема 1. Початкові хімічні поняття
     Фізичні тіла. Матеріали. Речовини. Молекули. Атоми. Як вивчають речовини. Спостереження й експеримент у хімії.
     Фiзичні властивості речовин. Чисті речовини і суміші (однорідні, неоднорідні). Способи розділення сумішей.
     Атом, його склад. Хімічні елементи, їхні назви і символи. Періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва. Структура періодичної системи.
     Маса атома. Атомна одиниця маси. Відносні атомні маси хімічних елементів.
Хімічні формули речовин. Прості та складні речовини. Багатоманітність речовин.
     Метали й неметали. Металічні та неметалічні елементи, їх розміщення в періодичній системі.
     Валентність хімічних елементів. Складання формул бінарних сполук за валентністю елементів. Визначення валентності елементів за формулами бінарних сполук. Зв'язок між розміщенням елемента у періодичній системі та його валентністю.
     Відносна молекулярна маса, її обчислення за хімічною формулою.
     Масова частка елемента в складній речовині.
     Фізичні та хімічні явища. Хімічні реакції та явища, що їх супроводжують. Хімічні властивості речовин.
Учень/учениця:
   називає хімічні елементи (не менше 20-ти) за сучасною науковою українською номенклатурою, записує їхні символи;
   описує якісний і кількісний склад речовин за хімічними формулами, явища, які супроводжують хімічні реакції;
   наводить приклади металічних і неметалічних елементів, простих і складних речовин, хімічних явищ у природі та побуті;
   розрізняє фізичні тіла, речовини, матеріали, фізичні та хімічні явища, фізичні та хімічні властивості речовин, чисті речовини і суміші, прості й складні речовини, металічні та неметалічні елементи, метали й неметали, атоми, молекули;
   пояснює зміст хімічних формул;
   використовує періодичну систему як довідкову для визначення відносної атомної маси і  валентності елементів;
   складає формули бінарних сполук за валентністю елементів;
визначає валентність елементів за формулами бінарних сполук;
   обчислює відносну молекулярну масу речовини за її формулою, масову частку елемента в складній речовині;
   спостерігає хімічні явища й описує спостереження, формулює висновки;
   уміло поводиться з лабораторним обладнанням;
   дотримується інструкції щодо виконання хімічних дослідів та правил безпеки під час роботи в хімічному кабінеті;
   виконує найпростіші лабораторні операції з нагрівання речовин, розділення сумішей;
   висловлює судження про багатоманітність речовин.
Розрахункові задачі:
1. Обчислення відносної молекулярної маси речовини за її формулою.
2. Обчислення масової частки елемента в складній речовині.
Демонстрації:
3-7. Хімічні реакції, що супроводжуються виділенням газу, випаданням осаду, зміною забарвлення, появою запаху, тепловим ефектом.
8. Зразки металів і неметалів.
9. Періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва.
Лабораторні досліди:
1. Ознайомлення з фізичними властивостями речовин. Опис спостережень. Формулювання висновків.
2. Ознайомлення зі зразками простих і складних речовин.
3. Проведення хімічних реакцій.
Практичні роботи:  
2. Розділення неоднорідної суміші.
3. Дослідження фізичних і хімічних явищ.
Домашній експеримент:
1. Взаємодія харчової соди з соком квашеної капусти, лимонною кислотою, кефіром.
2. Очищення води від накипу фільтруванням після її кип’ятіння.
13
Тема 2. Кисень
     Повітря, його склад.
     Оксиген. Поширеність Оксигену в природі. Кисень, склад його молекули, поширеність у природі. Фізичні властивості кисню.
     Закон збереження маси речовин під час хімічних реакцій. Схема хімічної реакції. Хімічні рівняння.
     Добування кисню в лабораторії та промисловості. Реакція розкладу. Поняття про каталізатор. Способи збирання кисню. Доведення наявності кисню.
     Хімічні властивості кисню: взаємодія з простими речовинами (вуглець, водень, сірка, магній, залізо, мідь). Реакція сполучення.
     Поняття про оксиди, окиснення (горіння, повільне окиснення, дихання).
     Взаємодія кисню зі складними речовинами (повне окиснення метану, гідроген сульфіду, глюкози).
     Умови виникнення та припинення горіння.
     Маркування небезпечних речовин.
     Колообіг Оксигену в природі. Озон. Проблема чистого повітря. Застосування та біологічна роль кисню.
Учень/учениця:
   називає склад молекул кисню, оксидів, якісний та кількісний склад повітря;
   наводить приклади оксидів, реакцій розкладу і сполучення; приклади   маркування небезпечних речовин;
   описує поширеність Оксигену у природі; історію відкриття кисню, його фізичні властивості;
   розрізняє процеси горіння, повільного окиснення, дихання, реакції розкладу і сполучення;
   характеризує хімічні властивості кисню;
   пояснює суть реакцій розкладу і сполучення, процесів окиснення, колообігу Оксигену; сутність закону збереження маси речовин, рівнянь хімічних реакцій    аналізує умови процесів горіння та повільного окиснення;
   обґрунтовує застосування кисню;
   складає рівняння реакцій: добування кисню з гідроген пероксиду; кисню з воднем, вуглецем, сіркою, магнієм, залізом, міддю, метаном, гідроген сульфідом;
   використовує лабораторний посуд для добування (з гідроген пероксиду) і збирання кисню;
   визначає наявність кисню дослідним шляхом;
   оцінює роль кисню в життєдіяльності організмів, роль озону в атмосфері, вплив діяльності людини на чистоту повітря;
   дотримується запобіжних заходів під час використання процесів горіння;
   дотримується інструкції щодо виконання хімічних дослідів та правил безпеки під час роботи в хімічному кабінеті.
Демонстрації:
10. Дослід, що ілюструє закон збереження маси речовин.
11. Добування кисню з гідроген пероксиду.
12. Збирання кисню витісненням повітря та витісненням води.
13. Доведення наявності кисню.
14. Спалювання простих і складних речовин.
15. Маркування небезпечних речовин.
Практичні роботи:
4. Добування кисню з гідроген пероксиду, збирання, доведення його наявності.  
Домашній експеримент:
3. Дія гідроген пероксиду на сирі та відварені овочі, м’ясо.
10
Тема 3. Вода
     Вода, склад її молекули, поширеність у природі, фізичні властивості. Вода – розчинник.
     Розчин і його компоненти: розчинник, розчинена речовина.
     Кількісний склад розчину. Масова частка розчиненої речовини. Виготовлення розчину.
     Взаємодія води з оксидами. Поняття про гідрати оксидів: кислоти й основи. Поняття про індикатори.
     Значення води і водних розчинів у природі та житті людини. Кислотні дощі. Проблема чистої води. Охорона водойм від забруднення. Очищення води на водоочисних станціях та в домашніх умовах.
Учень:
   називає склад молекули води;
   наводить приклади водних розчинів; формули кислот і основ;
   описує поширеність води у природі, фізичні властивості води;
   розрізняє розчинник і розчинену речовину;
   обґрунтовує значення розчинів у природі та житті людини;
   складає рівняння реакцій води з   кальцій оксидом, натрій оксидом, фосфор(V) оксидом, карбон(ІV) оксидом; 
   обчислює масову частку і масу розчиненої речовини в розчині;
   виготовляє розчини з певною масовою часткою розчиненої речовини;
   розпізнає дослідним шляхом кислоти і луги;
   оцінює роль води  в життєдіяльності організмів;
   висловлює судження про вплив діяльності людини на чистоту водойм та їх охорону від забруднень;
   використовує набуті знання та навички в побуті та для збереження довкілля.

Розрахункові задачі:
3. Обчислення масової частки і маси розчиненої речовини в розчині.
Демонстрації:
16. Виготовлення розчинів.
17. Взаємодія кальцій оксиду з водою. Дія водного розчину добутої речовини на індикатори.  
18. Взаємодія фосфор(V) оксиду з водою. Дія водного розчину добутої речовини на індикатори.  
Лабораторні досліди:
5. Виготовлення водних розчинів із заданими масовими частками розчинених речовин.
6. Випробування водних розчинів кислот і лугів індикаторами.
Домашній експеримент:
4. Виготовлення водного розчину кухонної солі.
5. Очищення води кип’ятінням і за допомогою побутового фільтру






Орієнтовні об’єкти екскурсій. Хімічні лабораторії промислових і сільськогосподарських підприємств, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів. Пожежне депо. Водоочисна станція.



8-й клас
(Усього 70 годин, 2 год на тиждень, із них 10 год — резервних)

К-ть г-н
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
2
Повторення найважливіших питань  курсу хімії 7 класу
Найважливіші хімічні поняття.
 Учень:
називає хімічні елементи;  
наводить приклади (формули і назви) простих і складних речовин, оксидів, основ, кислот, рівнянь реакцій;
  
15
Тема 1. Періодичний закон і періодична система хімічних елементів. Будова атома
Короткі історичні відомості про спроби класифікації хімічних елементів. Поняття про лужні, інертні елементи, галогени.
Періодичний закон Д.І. Менделєєва. Періодична система хімічних елементів.
Будова атома. Склад атомних ядер (протони і нейтрони). Протонне число. Нуклонне число. Нуклід. Ізотопи. Сучасне формулювання періодичного закону.
Будова електронних оболонок атомів хімічних елементів 1-3 періодів. Стан електронів у атомі. Електронні орбіталі. Енергетичні рівні та підрівні; їх заповнення електронами в атомах елементів 1-3 періодів. Електронні та графічні електронні формули атомів. Основний і збуджений стани атома. Поняття про радіус атома.
Періодична система хімічних елементів з позиції теорії будови атома.
Характеристика хімічних елементів малих періодів за їх місцем у періодичній системі та будовою атома.
Значення періодичного закону.
Учень:
формулює сучасне означення періодичного закону;
описує структуру періодичної системи;
наводить приклади стабільних та радіоактивних ізотопів, лужних, інертних елементів, галогенів;
розрізняє атомне ядро, електрони, протони, нейтрони; періоди, групи, головні та побічні підгрупи періодичної системи; металічні та неметалічні елементи;
характеризує сутність прийому класифікації та його роль у науці; стан електронів у атомах; склад ядер (кількість протонів і нейтронів у нукліді), розподіл електронів (за енергетичними рівнями та підрівнями) в атомах елементів малих періодів; хімічний елемент за його положенням у періодичній системі та будовою атома, зміни радіусів атомів у періодах і підгрупах;
пояснює періодичність зміни властивостей хімічних елементів; залежність властивостей елементів та їхніх сполук від електронної будови атомів;
аналізує інформацію, закладену в періодичній системі, та використовує її для характеристики хімічного елемента;
обґрунтовує фізичну сутність періодичного закону;
записує електронні та графічні електронні формули атомів елементів малих періодів, атомів неметалічних елементів 2-го і 3-го періодів у збудженому стані;
використовує інформацію, закладену в періодичній системі, для класифікації  елементів (металічний або неметалічний),   та визначення їхньої  валентності, класифікації простих речовин (метал або неметал), визначення хімічного характеру оксидів, гідратів оксидів;
оцінює наукове значення періодичного закону;
усвідомлює значення та небезпеку радіонуклідів.
Демонстрації:
  1. Періодична система хімічних елементів Д. І. Менделєєва (довга і коротка форми).
  2. Моделі атомів.
  3. Форми електронних орбіталей.
9
Тема 2. Хімічний зв’язок і будова речовини
Природа хімічного зв’язку. Електронегативність елементів. Ковалентний зв’язок, його утворення. Полярний і неполярний ковалентний зв’язок. Електронні формули молекул.
Йони. Йонний зв’язок,  його утворення.
Ступінь окиснення. Визначення ступеня окиснення елемента за хімічною формулою сполуки. Складання формули сполуки за відомими ступенями окиснення елементів.
Кристалічні ґратки. Атомні, молекулярні та йонні кристали. Залежність фізичних властивостей речовин від типів кристалічних ґраток.
Учень:
називає  види хімічного зв’язку, типи кристалічних ґраток;
наводить приклади сполук із ковалентним (полярним і неполярним) та йонним хімічним зв’язком, атомними, молекулярними та йонними кристалічними ґратками;
розрізняє валентність і ступінь окиснення елемента;
пояснює утворення йонного, ковалентного (полярного і неполярного) зв’язків;
характеризує особливості ковалентного та йонного зв’язків, кристалічної будови речовин   з різними видами хімічного зв’язку;   
обґрунтовує природу хімічних зв’язків; фізичні властивості речовин залежно від їхньої  будови;
прогнозує властивості речовин залежно від виду хімічного зв’язку і типу кристалічних ґраток;
визначає ступені окиснення елементів у сполуках за їх формулами, вид хімічного зв’язку в типових випадках, полярність ковалентного зв’язку;
складає електронні формули молекул, хімічні формули бінарних сполук за ступенями окиснення елементів;
використовує поняття електронегативності для  характеристики хімічних зв’язків.
Демонстрації:
4. Моделі кристалічних ґраток різних типів.
5. Речовини з різними типами кристалічних ґраток.
6. Фізичні властивості речовин із різними типами кристалічних ґраток.
Лабораторні досліди:
1. Ознайомлення з властивостями речовин з різними типами кристалічних ґраток.
9
Тема 3. Кількість речовини. Розрахунки за хімічними формулами
Кількість речовини. Моль — одиниця кількості речовини. Число Авогадро.
Молярна маса.
Закон Авогадро. Молярний об’єм газів.
Відносна густина газів.
Учень:
називає одиницю вимірювання кількості речовини, молярний об’єм газів за нормальних умов, число Авогадро;
пояснює сутність фізичної величини кількість речовини;
встановлює взаємозв’язок між фізичними величинами (масою, молярною масою, об’ємом, молярним об’ємом, кількістю речовини);
обчислює число частинок (атомів, молекул, йонів) у певній кількості речовини; молярну масу, масу і кількість речовини; об’єм даної маси або кількості речовини газу за нормальних умов; відносну густину газу за іншим газом.
Розрахункові задачі:
1. Обчислення числа частинок (атомів, молекул, йонів)  у певній кількості речовини.
2. Обчислення за хімічною формулою  маси даної кількості речовини  і кількості речовини за відомою масою.
3. Обчислення об’єму газу за нормальних умов.
4. Обчислення з використанням  відносної густини газів.
25
Тема 4. Основні класи неорганічних сполук
Класифікація неорганічних сполук, їхні склад і номенклатура.
Фізичні властивості оксидів. Хімічні властивості оснóвних та кислотних оксидів: взаємодія з водою, кислотами, лугами, іншими оксидами.
Фізичні властивості кислот. Хімічні властивості кислот: дія на індикатори, взаємодія з металами, основними оксидами, основами, солями. Ряд активності металів. Реакції заміщення й обміну. Заходи безпеки під час роботи з кислотами.
Фізичні властивості основ. Хімічні властивості лугів: дія на індикатори, взаємодія з кислотами, кислотними оксидами, солями. Реакція нейтралізації. Хімічні властивості нерозчинних основ: взаємодія з кислотами і розкладання внаслідок нагрівання. Заходи безпеки під час роботи з лугами.
Поняття про амфотерні гідроксиди.
Фізичні властивості середніх солей. Хімічні властивості середніх солей: взаємодія з металами, кислотами, лугами, іншими солями.
Загальні способи добування оксидів, кислот, основ і середніх солей.
Генетичні зв’язки між основними класами неорганічних сполук.
Поширеність у природі та використання оксидів, кислот, основ і середніх солей. Вплив на довкілля.
Учень:
називає оксиди, основи, кислоти, середні солі за сучасною науковою українською номенклатурою, індикатори (лакмус, метиловий оранжевий, фенолфталеїн, універсальний індикатор);
описує поширеність представників основних класів неорганічних сполук у природі;
наводить приклади оснóвних і кислотних оксидів, оксигеновмісних і безоксигенових, одно-, дво-, триосновних кислот, розчинних і нерозчинних основ, амфотерних гідроксидів, середніх солей;
класифікує неорганічні сполуки;
розрізняє несолетворні (CO, N2O, NO) й солетворні оксиди (кислотні, основні), розчинні й нерозчинні основи, кислоти за складом (оксигеновмісні, безоксигенові) та основністю, амфотерні гідроксиди, середні солі; реакції заміщення, обміну, нейтралізації;
характеризує фізичні та хімічні властивості оксидів, основ, кислот, солей;
порівнює за хімічними властивостями основні та кислотні оксиди, луги і нерозчинні основи;
встановлює генетичні зв’язки між простими і складними речовинами, основними класами неорганічних сполук;
обґрунтовує залежність між складом, властивостями та застосуванням речовин;
прогнозує перебіг хімічних реакцій солей і кислот з металами, використовуючи ряд активності;
складає хімічні формули оксидів, основ, кислот, середніх солей; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості оснóвних та кислотних оксидів (взаємодія з водою, кислотами, лугами, іншими оксидами), лугів (взаємодія з кислотними оксидами, кислотами та солями в розчині), нерозчинних основ (взаємодія з кислотами, розкладання під час нагрівання), кислот (взаємодія з металами, основними оксидами, основами та солями), амфотерних гідроксидів (взаємодія з лугами і сильними кислотами), середніх солей (взаємодія з металами, кислотами — хлоридною, сульфатною, нітратною, лугами, солями); способи добування оксидів (взаємодія простих і складних речовин із киснем, розкладання нерозчинних основ, деяких кислот і солей під час нагрівання), лугів (взаємодія лужних і лужноземельних (крім магнію) металів із водою, оксидів лужних і лужноземельних елементів із водою) й нерозчинних основ (взаємодія солей із лугами), кислот (взаємодія кислотних оксидів із водою, неметалів із воднем, солей із кислотами), середніх солей (взаємодія кислот із металами, основних оксидів із кислотами, кислотних оксидів з лугами, лугів із кислотами, солей із кислотами, солей із лугами, кислотних оксидів з основними оксидами, солей із солями, солей із металами (реакції здійснюють у розчинах), металів із неметалами;
     використовує сучасну українську номенклатуру основних класів неорганічних сполук; таблицю розчинності кислот, основ та солей для складання рівнянь хімічних реакцій; індикатори для виявлення кислот і лугів;  
обчислює за рівняннями хімічних реакцій масу, кількість речовини та об’єм газу (н.у.) за відомою масою, кількістю речовини одного з реагентів чи продуктів реакції;
планує експеримент, проводить його, описує спостереження, робить висновки;
розв’язує експериментальні задачі;
висловлює судження про значення хімічного експерименту як джерела знань; про вплив речовин на навколишнє середовище і здоров’я людини;
оцінює значення найважливіших представників основних класів неорганічних сполук;
дотримується запобіжних заходів під час роботи з кислотами і лугами.
Розрахункові задачі:
5. Розрахунки за хімічними рівняннями маси, об’єму, кількості речовини реагентів та продуктів реакцій.
Демонстрації:
7. Зразки оксидів.
8. Взаємодія кислотних і основних оксидів із водою.
9. Зразки кислот.
10. Хімічні властивості кислот.
11. Зразки основ.
12. Хімічні властивості основ.
13 Добування хлоридної кислоти і досліди з нею.
14. Доведення амфотерності цинк гідроксиду.
15. Таблиця розчинності кислот, основ та солей.
16. Зразки солей.
17. Хімічні властивості солей.
18. Взаємодія кальцій оксиду з водою, дослідження добутого розчину індикатором, пропускання вуглекислого газу крізь розчин.
19. Спалювання фосфору, розчинення добутого фосфор(V) оксиду у воді, дослідження розчину індикатором і нейтралізація лугом.
Лабораторні досліди:
2. Дія водних розчинів лугів на індикатори.
3. Взаємодія лугів із кислотами в розчині.
4. Взаємодія нерозчинних основ із кислотами.
5. Термічне розкладання нерозчинних основ.
6. Дія водних розчинів кислот на індикатори.
7. Взаємодія хлоридної кислоти з металами.
8. Взаємодія металів із солями у водному розчині.
9. Взаємодія солей з лугами у водному розчині.
10. Реакція обміну між солями в розчині.
11. Розв’язування експериментальних задач.
Практичні роботи:
1. Дослідження властивостей основних класів неорганічних сполук.
2. Розв’язування експериментальних задач.
Домашній експеримент:
1. Взаємодія яєчної шкаралупи з оцтом.
2. Дія на сік буряка оцту, лимонного соку, розчину харчової соди, мильного розчину.




Орієнтовні об’єкти екскурсій. Краєзнавчий і мінералогічний музеї.

9-й клас
(Усього 70 годин, 2 год на тиждень, із них 10 год — резервних)

К-ть
г-н
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
3
Повторення найважливіших питань курсу хімії 8 класу
     Склад і властивості основних класів неорганічних сполук.
Хімічний зв’язок і будова речовини.
Учень:
   наводить приклади (назви і формули) неорганічних сполук основних класів;
   класифікує неорганічні сполуки;
   характеризує йонний і ковалентний хімічні зв’язки; хімічні властивості основних класів неорганічних сполук;
   порівнює склад і властивості неорганічних сполук різних класів; властивості речовин  атомної, молекулярної та йонної будови;
   обґрунтовує залежність властивостей речовин від їхньої будови. 
20
Тема 1. Розчини
     Поняття про дисперсні системи. Колоїдні та істинні розчини.
     Будова молекули води, поняття про водневий зв’язок.
     Розчинність речовин, її залежність від різних чинників. Насичені й ненасичені, концентровані й розведені розчини.
    Теплові явища, що супроводжують розчинення речовин. Розчинення як фізико-хiмічний процес. Кристалогідрати.
     Електролітична дисоціація. Електроліти й неелектроліти. Електролітична дисоціація кислот, основ, солей у водних розчинах. Ступінь електролітичної дисоціації. Сильні й слабкі електроліти.
      Поняття про рН розчину.
     Реакції обміну між розчинами електролітів, умови їх перебігу. Йонно-молекулярні рівняння хімічних реакцій.
Виявлення у розчині гідроксид-іонів та йонів Гідрогену.
   Якісні реакції на  хлорид-, бромід-, йодид-, сульфат-, ортофосфат-, карбонат-іони.
    Застосування якісних реакцій. 
Учень:
   наводить приклади колоїдних та істинних розчинів, розчинників,суспензій, емульсій, електролітів і неелектролітів, сильних і слабких електролітів, кристалогідратів;   описує розчинення речовин у воді як фізико-хімічне явище; якісні реакції на   хлорид-, бромід-, йодид-, сульфат-, ортофосфат-, карбонат-іони; виявлення у розчині гідроксид- іонів та йонів  Гідрогену;
   розрізняє компоненти розчину, насичені й ненасичені розчини, катіони й аніони, електроліти й неелектроліти, сильні й слабкі електроліти; рН лужного, кислого та нейтрального середовища;
   характеризує електроліти за ступенем дисоціації;
   пояснює суть процесу електролітичної дисоціації, вплив різних чинників на розчинення; утворення водневого зв’язку;
   обґрунтовує перебіг реакцій між електролітами у водних розчинах;
   складає рівняння електролітичної дисоціації лугів, кислот, солей, рівняння реакцій обміну в повній та скороченій йонній формах; рівняння якісних реакцій на  хлорид-, бромід-, йодид-, сульфат-, ортофосфат-, карбонат-іони в молекулярній та йонній формах;
   проводить реакції між розчинами електролітів з урахуванням умов їх перебігу; якісні реакції на хлорид-, бромід-, йодид-, сульфат-, ортофосфат-, карбонат-іони; виявлення у розчині гідроксид- іонів та йонів  Гідрогену;
   обчислює масову частку і масу розчиненої речовини в розчині, виготовленому з кристалогідрату;
   використовує спостереження і експеримент як методи наукових досліджень; якісні реакції для виявлення деяких йонів у розчині;  
оцінює важливість рН розчинів для визначення якості харчової, косметичної продукції тощо; 
   висловлює судження про значення розчинів у природі та житті людини; про застосування знань про способи виявлення окремих йонів.
Розрахункові задачі:
1. Розв’язування задач на приготування розчинів із кристалогідратів.
Демонстрації:
1. Теплові явища під час розчинення (розчинення амоній нітрату і концентрованої сульфатної кислоти у воді).
2. Дослідження речовин та їхніх водних розчинів на електричну провідність (кристалічний натрій хлорид, дистильована вода, розчин натрій хлориду, кристалічний цукор, розчин цукру, хлоридна кислота).
3. Реакції обміну між електролітами у водних розчинах.
Лабораторні досліди:
1. Виявлення йонів Гідрогену та гідроксид-іонів у розчинах.
2. Встановлення приблизного значення рН води, лужних і кислих розчинів (натрій гідроксиду, хлоридної кислоти, харчової і косметичної продукції) за допомогою універсального індикатора.
3. Реакції обміну між електролітами у водних розчинах,  що супроводжуються випаданням осаду.
4. Реакції обміну між електролітами у водних розчинах,  що супроводжуються виділенням газу.
5. Реакції обміну між електролітами у водних розчинах,  що супроводжуються утворенням води.
6. Виявлення хлорид-іонів у розчині.
7. Виявлення бромід-іонів у розчині.
8. Виявлення йодид-іонів у розчині.
9. Виявлення сульфат-іонів у розчині.
10. Виявлення ортофосфат-іонів у розчині.
11. Виявлення карбонат-іонів у розчині.
Практичні роботи:
1. Реакції йонного обміну між електролітами у водних розчинах.
2. Розв’язування експериментальних задач.
Домашній експеримент:
1. Вирощування кристалів.
2. Приготування страв, основою яких є колоїдні розчини (желе, кисіль тощо).
3. Виявлення карбонат-іонів у мінеральній воді.
12
Тема 2. Хімічні реакції
     Класифікація хімічних реакцій за кількістю і складом реагентів та продуктів реакцій: реакції сполучення, розкладу, заміщення, обміну.
     Окисно-відновні реакції. Процеси окиснення, відновлення, окисники, відновники.
     Складання рівнянь окисно-відновних реакцій.
     Значення окисно-відновних процесів у житті людини, природі й техніці.
     Тепловий ефект хімічної реакції. Екзотермічні та ендотермічні реакції. Термохімічне рівняння.
     Оборотні й необоротні реакції.
     Швидкість хімічної реакції, залежність швидкості реакції від різних чинників.
Учень:
   наводить приклади основних типів хімічних реакцій; відновників і окисників;
   класифікує реакції за різними ознаками;
   розрізняє реакції сполучення, заміщення, обміну, розкладу; окисно-відновні та реакції без зміни ступеня окиснення; екзо- та ендотермічні, оборотні й необоротні реакції; окисники і відновники;
   характеризує процеси окиснення, відновлення, сполучення, розкладу, заміщення, обміну; вплив різних чинників на швидкість хімічних реакцій; роль окисно-відновних процесів у довкіллі;
   обґрунтовує процеси окиснення та відновлення з погляду електронної будови атомів;
   складає рівняння найпростіших окисно-відновних реакцій на основі електронного балансу, термохімічні рівняння; рівняння оборотних і необоротних реакцій;
   застосовує закон збереження маси для складання рівнянь хімічних реакцій;
   висловлює судження про значення  хімічних реакцій та знань про них у природі та побуті.
Демонстрації:
4. Реакції розкладу, сполучення, заміщення, обміну, екзо- та ендотермічні реакції.
5. Залежність швидкості реакцій металів (цинк, магній, залізо) з хлоридною кислотою від активності металу та концентрації кислоти.
Лабораторні досліди:
12. Вплив площі поверхні контакту реагентів, концентрації і температури на швидкість реакції цинку з хлоридною кислотою.
20
Тема 3. Початкові поняття про органічні сполуки
Особливості органічних сполук (у порівнянні з неорганічними).
Метан як представник насичених вуглеводнів. Молекулярна і структурна формули метану. Гомологи метану, їхні молекулярні формули та назви. Фізичні властивості метану і його гомологів.
Етен (етилен) і етин (ацетилен) як представники ненасичених вуглеводнів, їхні молекулярні і структурні формули, фізичні властивості.
Горіння вуглеводнів.
Поняття про полімери на прикладі поліетилену. Застосування поліетилену.
Поширення вуглеводнів у природі. Природний газ, нафта, кам’яне вуглля – природні джерела вуглеводнів. Застосування вуглеводнів.
Поняття про спирти на прикладі етанолу і гліцеролу, їхні молекулярні, структурні формули, фізичні властивості. Горіння етанолу. Якісна реакція на гліцерол.
Отруйність етанолу. Згубна дія алкоголю на організм людини.
Етанова (оцтова) кислота, її молекулярна і структурна формули, фізичні властивості. Хімічні властивості етанової кислоти: електролітична дисоціація, взаємодія з індикаторами, металами, лугами, солями. Застосування етанової кислоти. Поняття про вищі (насичені й ненасичені) карбонові кислоти. Мило, його склад, мийна дія.
Жири. Склад жирів, фізичні властивості. Жири у природі.   Біологічна роль жирів.
Вуглеводи: глюкоза, сахароза, крохмаль, целюлоза. Молекулярні формули, фізичні властивості, поширення і утворення в природі. Крохмаль і целюлоза - природні полімери. Якісні реакції на глюкозу і крохмаль. Застосування вуглеводів, їхня біологічна роль.
Білки: склад і будова. Біологічна роль амінокислот і білків.
       Природні й синтетичні органічні сполуки.
       Захист довкілля від стійких органічних забруднювачів.
Учень:
   називає найважливіші органічні сполуки (метан, етен, етин, етанол, гліцерол, етанова кислота, глюкоза, сахароза, крохмаль, целюлоза);
   наводить приклади гомологів метану; природних і синтетичних речовин;
   розрізняє за складом метан, етен, етин, етанол, гліцерол, етанову кислоту, глюкозу, сахарозу, крохмаль, целюлозу, мило, жири, вуглеводи, білки, проліетилен; 
 порівнює органічні й неорганічні речовини, крохмаль і целюлозу, склад гомологів метану;
   характеризує склад, фізичні  властивості метану, етену, етину, етанолу, гліцеролу, етанової кислоти, жирів, глюкози, сахарози, крохмалю, целюлози, білків, поліетилену; реакції горіння органічних речовин;   деякі хімічні властивості етанової кислоти;
   обґрунтовує роль органічних сполук у живій природі;
   складає молекулярні й структурні формули метану та його гомологів, етену, етину, етанолу, гліцеролу, етанової кислоти; молекулярні формули глюкози, сахарози, крохмалю, целюлози; рівняння реакцій горіння метану, етену й етину, етанолу, етанової кислоти (електролітична дисоціація, взаємодія з металами, лугами, солями); загальну схему полімеризації етену;
   визначає дослідним шляхом гліцерол, етанову кислоту, глюкозу, крохмаль;
   розв’язує розрахункові задачі на обчислення об’ємних відношень газів за хімічними рівняннями та  інших раніше вивчених типів на прикладі органічних сполук;
   оцінює згубну дію алкоголю на здоров’я; вплив продуктів синтетичної хімії на навколишнє середовище в разі неправильного використання їх;
   висловлює судження щодо значення органічних речовин у суспільному господарстві, побуті, харчуванні, охороні здоров’я тощо; захисту довкілля від стійких органічних забруднювачів;
   дотримується правил безпечного поводження з горючими речовинами, побутовими хімікатами.
Розрахункові задачі:
2. Обчислення об’ємних відношень газів за хімічними рівняннями.
Демонстрації:
6. Моделі молекул вуглеводнів.
7. Горіння парафіну, визначення його якісного складу за продуктами згоряння.
8. Горіння етину.
9. Виявлення властивостей поліетилену: відношення до нагрівання, розчинів кислот, лугів.
10. Досліди з гліцеролом: розчинність у воді, взаємодія з купрум(ІІ) гідроксидом.
11. Дія етанової кислоти на індикатори.
12. Взаємодія етанової кислоти з металами, лугами.   
Лабораторні досліди:
13. Ознайомлення зі зразками виробів із поліетилену.
14. Взаємодія глюкози з купрум(ІІ) гідроксидом.
15. Відношення крохмалю до води (розчинність, утворення клейстеру).
16. Взаємодія крохмалю з йодом.
Практичні роботи:
3. Властивості етанової кислоти.
4. Виявлення органічних сполук у харчових продуктах.
Домашній експеримент:
4. Виявлення органічних сполук у харчових продуктах.
5
Тема 4. Узагальнення знань з хімії
      Будова речовин. Багатоманітність речовин та хімічних реакцій. Взаємозв’язки між речовинами та їхні взаємоперетворення.
       Місце хімії серед наук про природу, її значення для розуміння наукової картини світу. Хімія та екологія.
            Хімічна наука і виробництво в Україні. Видатні вчені – творці хімічної науки.
Учень:
   називає імена видатних вітчизняних і зарубіжних учених-хіміків;
   найважливіші хімічні виробництва в Україні;
   наводить приклади взаємозв’язків між речовинами; застосування хімічних сполук у різних галузях та у повсякденному житті;
   характеризує значення хімії в житті суспільства, збереженні довкілля, здоров’я людей;
   обґрунтовує роль хімії у пізнанні будови речовин та хімічних процесів;
критично ставиться до хімічної інформації з різних джерел;
оцінює значення хімічних знань як складової загальної культури людини;






Орієнтовні об’єкти екскурсій. Водоочисна станція. Підприємства з виробництва пластмас, цукровий завод.



 

Матеріально-технічне забезпечення кабінету хімії

Кабінет хімії має лабораторне приміщення, яке має мати вихід до кабінету та окремий вихід у коридор школи.

     У кабінеті хімії встановлюються спеціальні двомісні лабораторні столи, прикріплені до підлоги .

     Робоче місце вчителя хімії монтується на підвищенні, обладнується демонстраційним столом з препараторською частиною – висотою 75 см.  У кабінеті розміщується класна (аудиторна) дошка на п'ять робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді.

     Одна з робочих площ може мати магнітну основу з кріпленнями для демонстрації навчально-наочних посібників (таблиць, карт, моделей-аплікацій тощо).   

Лабораторне приміщення обладнане  секційними шафами для збереження приладів та лабораторного посуду, сейфом для збереження хімічних реактивів, рукомийником, столом для підготовки дослідів, приладів і навчально-наочних посібників для занять, однотумбовим столом для роботи вчителя та лаборанта. Хімічний посуд зберігається у лабораторних приміщеннях, розташовується окремо у залежності від розміру, виду і матеріалу (пластмаса, скло, метал), з якого він виготовлений.

     Посуд для збереження реактивів повинен має  етикетки з чітким і яскравим написом їх назви. Усі шафи для зберігання хімічних реактивів замикаються.

     Хімічні реактиви зберігаються та розміщуються залежно від їх властивостей – по групам.

     На посуді з отруйними речовинами є  етикетка з написом "Отрута", з горючими – етикетка з написом червоного кольору та знаком оклику – "Вогненебезпечної".

     Місця зберігання засобів навчання нумеруються і позначаються назвами на етикетках, що заносяться до інвентарної книги.

     Усі матеріальні цінності кабінету обліковуються в інвентарній книзі встановленого зразка, яка прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою.

     Матеріальні об’єкти (предмети) і матеріали, що витрачаються в процесі роботи (хім. реактиви, посуд, міндобрива тощо) заносяться до матеріальної книги.

Кабінет забезпечений аптечкою з набором медикаментів для надання першої медичної допомоги ; первинними засобами пожежегасіння відповідно до Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України.
Навчально-методичне забезпечення кабінету хімії

1. Навчально-методичне забезпечення кабінету складається з навчальних програм, підручників, навчальних та методичних посібників (не менше одного примірника кожної назви) з хімії, обладнання загального призначення, зразків навчально-наочних посібників, навчального обладнання у кількості відповідно до вимог зазначених переліків.

2. Розподіл та збереження засобів навчання і навчального обладнання здійснюються згідно з вимогами навчальних програм за розділами, темами і класами відповідно до класифікаційних груп, у кабіне¬ті, лабораторних приміщеннях по секціях меблів спеціального призначення.

3. У кабінеті створюється тематична картотека дидактичних та навчально-методичних матеріалів, навчально-наочних посібників, навчального обладнання, розподілених за темами та розділами навчальних програм. Картки розміщуються в алфавітному порядку.

4. У кабінеті має бути інструкція і журнали вхідного та періодичного інструктажу з техніки безпеки, пожежної безпеки.

5. Додатково кабінет оснащений:

• підручниками та навчальними посібниками;

• фаховими журналами;

• інформаційними збірниками Міністерства освіти і науки України;

• бібліотечкою науково-популярної, довідково-інформаційної і методичної літератури;

• розробками відкритих уроків та виховних заходів;

• інструкціями для виконання лабораторних і практичних робіт, дослідів, спостережень, практикуму тощо;

• інструментами і матеріалами для відновлення і виготовлення саморобних засобів навчання; сучасними ТЗН ( компютер, телевізор).

Оформлення кабінету хімії

На вхідних дверях є табличка з написом « Кабінет хімії».

Постійні експозиції кабінету:

-державна символіка;

-інструкція з безпеки праці та пожежної безпеки, правила роботи в кабінеті;

-портрети видатних учених-хіміків;

-таблиці сталих величин, основних формул;

-таблиця періодичної системи хімічних елементів Д.І. Менделєєва;

-електрохімічний ряд напруг металів;

-таблиця розчинності солей, основ і кислот;

-критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з хімії.

Експозиції змінного характеру:

• виставка кращих робіт учнів;


• матеріали до теми наступних уроків, орієнтовні завдання тематичного оцінювання, державної атестації;

• додаткова інформація відповідно до навчальної програми;

• результати експериментальної та дослідницької роботи учнів;

• завдання та результати учнівських олімпіад, конкурсів, турнірів тощо.

Матеріали експозицій оновлюються при переході до вивчення нової теми.
У секційних шафах кабінетів демонструються прилади, колекції, муляжі тощо.
.
 






Матеріально-технічне забезпечення навчального кабінету фізики
  
 В кабінеті фізики створені нормальні умови для трудової діяльності учнів і вчителя (див. Правила безпеки під час проведення навчально-виховного процесу в кабінетах (лабораторіях) фізики загальноосвітніх навчальних закладів (надалі Правила), № 4 2002 р. серії “Фізика для фізиків” або спецвипуск № 1 п.4.1.9 – 4.1.10., п.4.2.1- 4.2.5., п.4.3.1.- 4.3.2.)
 Комплектація    кабінету    обладнанням    здійснена відповідно  до  типових  переліків  навчально-наочних  посібників, технічних засобів навчання та  обладнання  загального  призначення для загальноосвітніх навчальних закладів.
.  Робочі місця учнів у лабораторії - спеціальні двомісні лабораторні столи, прикріплені до підлоги. Робоче    місце   вчителя   фізики  змонтоване  на  підвищенні,   обладнане демонстраційним столом. Тумби стола оснащують спеціальними  пристроями  (ящиками)  для  зберігання інструментів,  приладів, що використовуються для проведення дослідів. До демонстраційної частини стола (висотою 90 см) підведений  електричний струм. 
  Кабінет фізики забезпечений системою електрообладнання із  загальних  стаціонарних  та  спеціалізованих   взаємозв’язаних електричних пристроїв і джерел,  які вмикаються до мережі змінного трифазного струму (з фазною напругою 127В або 220В) та однофазного (від 5В  до  250В),  постійного  струму  з напругою від 0 до 100 В. У лаборантській  встановлюється  центральний  щиток,   від   якого подається однофазний  і  трифазний  струм  на  розподільний щиток, з випрямлячем і регулятором напруги (розміщеним  поряд  з  класною дошкою).
 У  кабінеті  розміщена класна (аудиторна) дошка різних видів:  на одну і  три  робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді. Одна з робочих площ має магнітну основу  з  кріпленнями для  демонстрації  навчально-наочних  посібників  (таблиць,   моделей тощо).
Поряд з  класною  (аудиторною)  дошкою  в  кабінеті  розміщують  демонстраційні  креслярські інструменти.
 Лаборантське  приміщення має  вихід  до  кабінету. Воно обладнане:    секційними  шафами для збереження приладів та лабораторного посуду, столом для підготовки дослідів,  приладів і навчально-наочних  посібників для  занять,  однотумбовим столом для роботи вчителя та лаборанта, столом з пристроями  для  зберігання  матеріалів  та  інструментів для ремонту  приладів. До лаборантської підведений електричний струм.
 Усі    матеріальні   цінності   кабінету   обліковуються в інвентарній  книзі  встановленого  зразка,  яка   повинна   бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою (додаток 1).
 Облік  та  списання  морально  та  фізично  застарілого обладнання, навчально-наочних  посібників  проводиться  відповідно до інструкцій, затверджених Міністерством фінансів України.
 Кабінет фізики  забезпечений:
аптечкою з набором медикаментів для надання  першої  медичної допомоги;
первинними засобами  пожежогасіння   відповідно   до   Правил пожежної  безпеки  для  закладів,  установ  і  організацій системи освіти України 3.13. Вимоги пожежної безпеки  визначаються НАПБ   В.01.050-98/920   Правила   пожежної   безпеки для закладів,  установ  і  організацій  системи  освіти   України, затверджених   спільним   наказом   Міносвіти  України  і  Головне управління Державної пожежної охорони  МВС  України  від  30.09.98 N 348/70  (  z0800-98  ),  зареєстрованим  у  Міністерстві юстиції України 17.12.98 за N 800/3240 (із змінами і доповненнями).
4. Навчально-методичне забезпечення навчального кабінету фізики
 Навчально-методичне  забезпечення  кабінету складається з навчальних  програм,  підручників,  навчальних   та   методичних посібників, типовими переліками  навчально-наочних  посібників  та  обладнання загального   призначення,  зразків  навчально-наочних  посібників, навчального обладнання у кількості відповідно до вимог  зазначених переліків.
 Розподіл  та  збереження  засобів навчання і навчального обладнання здійснюються  згідно  з  вимогами  навчальних   програм за розділами, темами і класами відповідно до класифікаційних груп, у кабінеті,  лаборантьских приміщеннях по секціях меблів спеціального призначення.
У   кабінеті  фізики створена  тематична картотека   дидактичних   та   навчально-методичних    матеріалів, навчально-наочних посібників, навчального обладнання, картотека аудіовізуальних засобів, відеотека, картотека навчальних комп’ютерних програм, розподілених за темами та розділами  навчальних  програм.  Картки  розміщуються в алфавітному порядку.
 У   кабінеті   фізики є  інструкція з безпеки та журнал  проведення інструктажів з безпеки життєдіяльності.
 Додатково кабінет оснащений:
підручниками та навчальними посібниками;
фаховими журналами;
інформаційними збірниками   Міністерства   освіти   і   науки України;
бібліотечкою    науково-популярної, довідково-інформаційної і методичної літератури;
матеріалами перспективного педагогічного досвіду,  розробками відкритих уроків та виховних заходів;
інструкціями для виконання  лабораторних  і  практичних  робіт, дослідів, спостережень, фізичного практикуму тощо;
інструментами і  матеріалами  для  відновлення і виготовлення саморобних засобів навчання.
5. Оформлення навчального кабінету фізики
На вхідних  дверях  кабінету  є  відповідний напис  на табличці з назвою кабінету:  “Кабінет фізики”.
 Для   оформлення   кабінету    передбачено    створення навчально-методичних експозицій змінного та постійного характеру.
До  постійних  експозицій   належать:
інструкція з  безпеки  (див. Примірну інструкцію з безпеки для кабінету фізики, № 1 2002 р. серії “Фізика для фізиків” або спецвипуск № 1);
портрети видатних учених;
таблиці сталих величин, основних формул;
системи вимірювання фізичних одиниць;
 До експозицій змінного характеру належать:
матеріали до  теми  наступних  уроків,  орієнтовні   завдання тематичного оцінювання, державної атестації;
додаткова інформація  відповідно  до   навчальної   програми, зокрема,   про  життєвий  і  творчий  шлях   учених, історія розвитку науки та техніки
результати експериментальної та дослідницької роботи учнів;
результати учнівських олімпіад, конкурсів, турнірів тощо.
Матеріали експозицій оновлюються  при  переході  до  вивчення нової теми.
 Для   розташування  експозицій  використовуються  змінні пластинчасті, перфоровані або  решітчасті  стенди,  що  розміщують на стінах.
   Навчальний    кабінет фізики   повинен    забезпечений  метеорологічним куточком.
У кабінеті фізики створений астрономічний куточок. 



Інструкції з охорони праці у кабінеті хімії.
Інструкція з охорони праці під час проведення навчальних занять у кабінеті хімії.
Інструкція з охорони праці під час підготовки і проведення лабораторних та практичних робіт у кабінеті хімії.
 Інструкція з охорони праці при роботі зі скляним посудом та іншими виробами зі скла у кабінеті хімії.
Інструкція при роботі з органічними розчинниками у кабінеті хімії.
 Інструкція роботи з кислотами і лугами у кабінеті хімії.
Інструкція роботи з металевим натрієм у кабінеті хімії.
Інструкція надання першої медичної допомоги при одержанні травм у кабінеті хімії.

 ДОКУМЕНТИ 3 ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ В КАБІНЕТІ ФІЗИКИ

• Акт-дозвіл на проведення занять у кабінеті фізики
• Інструкція щодо техніки безпеки в кабінеті фізики
• Порядок проведення інструк­тажів школярів
• Інструкція щодо охорони праці для кабінетів фізики
• Журнал реєстрації інструктажів *
• Техніка безпеки для учнів у кабі­неті фізики
• Техніка електробезпеки в кабінеті фізики
• Техніка безпеки при роботі з електронагрівальними приладами в кабінеті фізики
Техніка безпеки при роботі зі скляним посудом у кабінеті фізи­ки






МОЇ ДОПОВІДІ І ВИСТУПИ

(2016-2017 н.р.)

1.    

  • 1.      Інноваційні технології при викладанні хімії.










  		•


  • 2.      Технологічна робота: можливості використання на уроках хімії.
  • 3.      ІКТ як умова формування інноваційної компетенції
  • 4.      Підвищення ефективності і якості хімічної освіти шляхом впровадження ІКТ технологій.
  • 5.      Аналіз етапів (модулів) конструювання вчителем уроку з точки зору компетентнісного підходу.
  • 6.      Міжпредметні зв’язки фізики і хімії.
  • 7.      Структура особистісно орієнтованого уроку.
  • 8.      Шляхи до якісного уроку хімії.


    Майбутнє – за ІКТ!
    16 жовтня 2018 року на базі нашої школи відбувся семінар-практикум вчителів хімії ЗНЗ м.Дубна на тему «Мультимедійний супровід уроків хімії – засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу», на якому був представлений майстер-клас вчителя хімії та фізики Грицайчук Оксани Олексіївни. Вчитель ставила перед собою завдання поділитися власним досвідом та передати теоретичні та практичні знання і вміння з технології роботи з мультимедійною дошкою, якою оснащений кабінет хімії.
        Серед технічних новинок, що приходять сьогодні до школи, особливу місце займають інтерактивні дошки – комплекс обладнання, який дозволяє педагогу зробити процес навчання яскравим, наочним, динамічним. Інтерактивні дошки мають більший потенціал розкриття теми уроку, ніж проста дошка і навіть комп'ютер з проектором і екраном. Інтерактивна дошка – сенсорний екран, приєднаний до комп'ютера, зображення з якого передає на дошку проектор. Спеціальне програмне забезпечення дозволяє працювати з текстами і об'єктами, аудіо – і відеоматеріалами, Internet-ресурсами, робити записи від руки прямо на відкритих документів і зберігати інформацію. Інтерактивна дошка надає унікальні можливості для роботи і творчості вчителя і учнів.


                                                 
            Необхідно враховувати і важливий психологічний момент: сучасні школярі, у яких вдома, як правило, є комп'ютер з різноманітними інтерактивними іграми, звикають подібним чином сприймати навколишню дійсність. Можливості інтерактивної дошки дозволяють направити школярів на розуміння того, що відео і ігрові програми успішно можуть бути використані для навчання, сприяти розвитку творчої активності, захопленню предметом, що забезпечує в кінцевому рахунку ефективне засвоєння матеріалу на уроках.
                                                     
    На майстер-класі були висвітлені та практично продемонстровані різноманітні можливості, які дають інструменти інтерактивної дошки Smart Board вчителю, зокрема використання сервісу Learning Apps.org.,створення інтелект –карт за допомогою POPPLET I XMind,створення інтерактивних вправ на базі освітнього онлайн – середовища Міксіке та багато іншого. Вчителі міста ознайомилися з різноманітними інтернет-ресурсами, які допомагають вчителю встановити взаємозв’язок з учнями поза школою, а також вони, активно обговорюючи нову інформацію. змогли попрацювати на мультимедійній дошці.
    Завдяки поєднанню комп’ютера і інтерактивної дошки, ми отримуємо унікальну можливість об’єднати переваги комп’ютера з традиційними формами навчання. Таким чином, інтерактивна дошка навіть при використанні тільки найпростішого встановленого програмного забезпечення дозволяє підготувати та провести уроки на якісно новому рівні. Саме завдяки цьому інтерактивні дошки заслуговують високої оцінки вчителів та учнів в усьому світі.









Немає коментарів:

Нові коментарі наразі не дозволено.

Підписатися на: Коментарі (Atom)